Сколівські Бескиди

Рослинний покрив оліготрофного пухівково-сфагнового болота Журавлине (НПП “Сколівські Бескиди”)

Досліджено рослинний покрив оліготрофного пухівково-сфагнового болота Журавлине на території національного природного парку “Сколівські Бескиди” (Українські Карпати). Видовий склад флори болота нараховує 31 вид судинних рослин 18 родин і 26 родів. Рослинні угрупован-ня дослідженого верхового болота належать до асоціацій Sphagnetum magel-lanici (Malc. 1929) Kastner et Flossner 1933 (клас Oxycocco-Sphagnetea Br.-Bl. et R.Tx. 1943, порядок Sphagnetalia magellanici (Pawl. 1928) Moore (1964) 1968, союз Sphagnion magellanici Kastner et Flossner 1933 em. Dierss. 1975), Caricetum paniculatae Wangerin 1916, Caricetum rostratae Rubel 1912 (клас Phragmitetea R.Tx. et Prsg 1942, порядок Phragmitetalia Koch 1926, союз Magnocaricion Koch 1926). З огляду на раритетність раритетність болотних угруповань класу Oxycocco-Sphagnetea для території Українських Карпат обґрунтовано необхідність регулярного ботанічного контролю за станом популяцій рідкісних видів та рослинного покриву болота.

Ключові слова: Українські Карпати, НПП “Сколівські Бескиди”, оліготрофне болото, рослинний покрив, асоціація, охорона.

На території п’яти національних природних парків, що діють сьогодні в межах Українських Карпат (Ужанський, Сколівські Бескиди, Синевир, Карпатський, Вижницький), болотна рослинність займає досить незначну площу [15]. З огляду на це для збереження фітогено- та фітоценофонду, а також забезпечення високого рівня фітоценотичної репрезентативності мережі об’єктів природно-заповідного фонду Карпат потрібно не лише розширити їхні території шляхом уведення в їхній склад гірських боліт [4, 5], а й вивчати і зберігати вже наявні тут осередки болотної рослинності.

Оліготрофне пухівково-сфагнове болото Журавлине (Мертве озеро) розташоване в зоні регульованої рекреації національного природного парку “Сколівські Бескиди” (кв. 3 Сколівського лісництва НПП). Територія парку є в межах лісової зони Українських Карпат, а його рослинність представлена переважно лісовими формаціями [6]. Рослинність інших типів, зокрема сфагнових боліт, відображена тут недостатньо [4, 5, 11].

За схемою геоботанічного районування Українських Карпат [7] територія урочища Журавлине належить до району смереково-ялицево-букових і ялицево-смереково-букових бескидських лісів (округ темнохвойно-букових привододільних лісів).

Згідно з геоморфологічним районуванням Українських Карпат [16], досліджувана територія є в межах району середньовисотних моноклінальних хребтів Сколівських Бескидів (область Зовнішніх Карпат), у межах середньовисотних гір Сколівської скиби (між вершинами Чертіж та Ключ). Урочище Журавлине розташоване на правобережжі потоку Кам’янка (права притока р. Опір), у міжгірній улоговині нижньої частини південно-західних відрогів г. Ключ, на висоті 567 м н.р.м. Центральну частину улоговини займає озеро (Мертве озеро), яке в центральній частині інтенсивно заростає сфагновим мохом, а на його периферії формуються потужні відклади торфу (понад 2 м), перекриті шаром делювіальних наносів потужністю до 20 см.

Улоговинне оліготрофне пухівково-сфагнове болото Журавлине площею близько 0,7 га – це острів округлої форми, дещо видовжений із заходу на схід (див. рисунок), який утворився у східній частині озерної улоговини і займає площу близько 1 га. Поверхня болота перезволожена, дрібнокупинчаста на 80%, купини діаметром 30-40 см і висотою 10-15 см розподілені досить рівномірно, у південно-східній частині є декілька мочажин площею до 4-6 м². Болото утворювалося за типом заростання водойми та накопичення торфу [1, 11]. Процес заростання відбувався як у центральній частині озера, так і з берегів, про що свідчить наявність потужного шару торфу в розрізі 3 (табл. 1), закладеному нами 06 липня 2003 р. у південній частині озерної улоговини, на відстані близько 10 м від берега озера на торфовищі глибокому середньорозкладеному мілкопохованому. Глибина залягання грунтових вод становить 60-65 см.

Таблиця 1. Опис розрізу №3, закладеного на південному березі озера на торфовищі глибокому середньорозкладеному мілкопохованому

Головна особливість умов місцезростання тут – наявність потужного шару торфу. Отже, характер рослинних угруповань болота визначений ґунтовими умовами.

Картосхема рослинного покриву оліготрофного болота "Журавлине"

1 – сфагнові мохи;
2 – купини з Eriophorum vaginatum;
3 – чагарники Salix sp., Frangula alnus та ін.;
4 – смерекове рідколісся;
5 – угруповання асоціації Caricetum paniculatae;
6 – угруповання асоціації Caricetum rostratae;
7 – мочажини.

Рослинний покрив досліджували стаціонарним методом, шляхом закладання пробних ділянок. Рослинні угруповання болота Журавлине ідентифіковано на підставі 29 фітоценологічних описів, виконаних за методикою Браун–Бланке [12]. У структурі угруповань виділено такі яруси: А – деревний; В – чагарників та підросту; С – трав’яно-чагарничковий; В – моховий. Для оцінки проективного покриття використано п’ятибальну шкалу, зокрема: 1 – 1-10%; 2 – 10-25%; 3 – 25-50%; 4 – 50-75%; 5 – 75-100%. Символом ”+” позначено види, проективне покриття яких становить менше 1%. Для кожного виду в таблицях наведено його константність (К), під якою ми розуміємо кількість описів, у яких цей вид трапляється в таблиці. Константність видів наведено за п’ятибаль-ною шкалою: І – до 20%; ІІ – 20-40%; ІІІ – 40-60%; IV – 60-80%; V – 80-100%. Синтаксономію рослинності прийнято за [19]. Видові назви судинних рослин (за винятком деяких таксонів) наведено за [17].

Угруповання флористично бідні. За попередніми даними, у складі флори болота налічується 31 вид судинних рослин, що належать до 18 родин та 26 родів. Найбільшою кількістю видів тут представлені родини Cyperaceae (п’ять видів), Pinaceae (три види), Ericaceae (три види) та Salicaceae (три види). Зокрема, на торфовищі ростуть Abies alba Mill., Alnus incana (L.) Willd., Betula pendula Roth, Cardamine amara L., Carex brizoides L., C. limosa L., C. paniculata L., C. rostrata Stokes., Drosera rotundifolia L., Epilobium palus-tre L., Epilobium parviflorum Schreb., Equisetum fluviatile L., Eriophorum vaginatum L., Fagus sylvatica L., Frangula alnus Mill., Galium palustre L., Lycopodium annotinum L., Lycopus europaeus L., Oxycoccus palustris Pers., Peucedanum palustre L., Picea abies (L.) Karst., Pinus sylvestris L., Persicaria maculata (Rafin.) A. & D. Love, Populus tremula L., Quercus robur L., Rubus sp., Salix myrsinifolia Salisb. x S. aurita L., S. myrsinifolia Salisb. x S. cinerea L., Thelypteris palustris Schott, Vaccinium myrtillus L., V. vitis-idaea L. Серед них за проекційним укриттям переважають оліготрофні та олігомезотрофні види, які звичай-но трапляються і на інших верхових болотах Українських Карпат (Eriophorum vaginatum, Oxycoccus palustris, Drosera rotundifolia, Carex limosa, Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea). Наявні на торфовищі й види, що потрапили сюди з навколишніх схилів (Picea abies, Betula pendula, Populus tremula, Quercus robur та ін.).

У моховому ярусі болота панують Sphagnum magellanicum Brid., Sph. capillifolium (Ehrh.) Broth. з домішкою Polytrichum juniperinum Brid. (види мохоподібних визначив І. С. Данилків).

Рослинні угруповання оліготрофного пухівково-сфагнового болота Журавлине ми зачислимо до асоціацій Sphagnetum magellanici (Malc. 1929) Kastner et Flossner 1933 (клас Oxycocco-Sphagnetea Br.-Bl. et R.Tx. 1943, порядок Sphagnetalia magellanici (Pawl. 1928) Moore (1964) 1968, союз Sphagnion magellanici Kastner et Flossner 1933 em. Dierss. 1975), Caricetum paniculatae Wangerin 1916, Caricetum rostratae Rubel 1912 (клас Phragmitetea R.Tx. et Prsg 1942, порядок Phragmitetalia Koch 1926, союз Magnocaricion Koch 1926) [19].

У трав’яному та моховому ярусах домінують види, характерні для асоціації Sphagnetum magellanici. Зокрема, це Eriophorum vaginatum, Oxycoccus palustris, Drosera rotundifolia, сфагнові мохи (Sphagnum magellanicum, Sph. capillifolium). У значній кількості на болоті трапляються також характерні види класу Phragmitetea (Carex paniculata, C. rostrata, Equi-setum fluviatile, Galium palustre, Lycopus europaeus, Peucedanum palustre, Thelypteris palus-tris) та Vaccinio-Piceetea Br.-Bl. 1939 (Picea abies, Pinus sylvestris, Vaccinium myrtillus, Vaccinium vitis-idaea). Меншу частку становлять характерні види інших синтаксонів.

Ценози асоціації Sphagnetum magellanici (табл. 2) панують у рослинному покриві. У центральній частині торфовища (описи 1-6) асоціація представлена в найчистішому вигляді (під час попередніх досліджень [3], унаслідок неправильного визначення сфагно-вих мохів, угруповання було помилково зачислене до складу асоціації Sphagneto fusci – Eriophoretum vaginati Du Rietz 1921). Діагностичний блок асоціації виражений достатньо чітко. У трав’яному ярусі домінують Eriophorum vaginatum (проекційне вкриття до 80%), Oxycoccus palustris (до 50%), Drosera rotundifolia (до 30%). З дещо меншою константніс-тю трапляється також Carex limosa (до 30%). Моховий ярус утворюють Sphagnum magellanicum та Sph. capillifolium (до100%) з незначною домішкою Polytrichum juniperinum (до 5%). Місцями в незначній кількості трапляється пригнічений підріст Picea abies і Betula pendula.

Таблиця 2. Фітоценотична характеристика угруповань асоціації Sphagnetum magellanici оліготрофного пухівково-сфагнофого болота Журавлине на території НПП "Сколівські Бескиди"

для перегляду таблиці натисніть тут (відкриється у новому вікні)

Ценози Sphagnetum magellanici є одними з найпоширеніших сфагнових угруповань Середньої Європи як на рівнині, так і в нижніх поясах гір. В Українських Карпатах угруповання Sphagnetum magellanici вважають рідкісними [10]. Асоціація є типовим представником союзу Sphagnion magellanici. Угруповання Sphagnetum magellanici мають добре виражений блок діагностичних видів, якими є види, характерні для порядку Sphagnetalia magellanici. На території сусідньої Польщі, де ценози цієї асоціації досить поширені як на рівнині, так і в нижніх гірських поясах Судетів і Карпат, її донедавна описували під назвою Sphagnetum mediorubelli [10]. На теренах колишньої Чехословаччини подібні ценози були відомі під назвою Andromedo polifoliae-Sphagnetum magellanici Bogdanovskaja-Gienev 1928 em Neuhausl 1984 (Moravec, 1983). К. А. Малиновський та В. В. Кричфалушій [10] також наводять цю назву як синонім.

За еколого-флористичною системою класифікації оліготрофні сфагнові болота належать до класу Oxycocco-Sphagnetea Br.-Bl. et R.Tx. 1943 [19]. Сюди зачислюють чагарничково-сфагнові, інколи з участю деревних рослин, угруповання верхових торфовищ на кислих оліготрофних місцезростаннях, які живляться винятково або переважно з атмосферних опадів. Угруповання класу Oxycocco-Sphagnetea поширені в субарктично-бореальній та помірній зонах Голарктики, у районах з переважанням опадів над випаровуванням у річному циклі [19].

Синтаксономія класу Oxycocco-Sphagnetea у Європі – питання дискусійне [19], оскільки їхній кліматично й історично зумовлений градієнт мінливості від атлантичної до бореально-континентальної межі поступовий, що поряд із загальною флористичною бід-ністю угруповань дещо ускладнює однозначне розмежування синтаксонів.

За домінантною системою класифікації [13] ці угруповання можна зачислити до складу асоціації Sphagnetum (fusci et magellanici) depressipiceetosum (abietis) (угруповання (Picea abies) – Eriophorum vaginatum – Oxycoccus palustris – Sphagnum magellanicum) у межах формації Sphagneta (fusci, magellanici, nemorei) depressipiceetosa (abietis). Подібні гірські болота Українських Карпат К.А.Малиновський [9] у рамках домінантної системи класифікації зачислив до субасоціації Sphagnum – Eriophorum vaginatum (формація Sphagneta fuscii), що трапляється невеличкими ділянками на площах, підтоплених дощо-вими водами (поживні речовини намиті сюди з навколишніх схилів), або на ділянках з інтенсивним боковим підтоком ґрунтових вод. Ценози мають майже суцільний сфагно-вий покрив з добре розвиненим ярусом трав’яних рослин, у якому переважає Eriophorum vaginatum [9]. На думку авторів “Зеленої книги Української РСР” [8], такі болота нале-жать до формації Sphagneta depressipiceetosa (угруповання (Picea abies) – Eriophorum vaginatum – Oxycoccus palustris – Sphagnum magellanicum). Л. І. Мілкіна [11] зачислила угруповання оліготрофного пухівково-сфагнового болота Журавлине до складу формації Sphagneta fusci (асоціація Sphagnetum (fusci) eriophorosum (vaginatii)). Болота такого типу є рідкісними для Карпат і потребують охорони [8, 11].

На північній стороні болота у прибережній зоні (описи 14-21) добре розвинений чагарниковий ярус, у якому панують переважно гібридні форми видів роду Salix (Salix myrsinifolia X S. aurita, S. myrsinifolia X S. cinerea). Висота ярусу В тут становить 2–5 м, зімкненість – до 0,8. Трапляються також Frangula alnus (до 25%), Betula pendula, Populus tremula, Alnus incana та Quercus robur (одна особина близько 1 м заввишки). Склад чагарникового ярусу цієї частини болота дає підстави припустити можливість проходження тут у майбутньому сукцесійних змін у напрямі утворення угруповань асоціації Salici-Franguletum Malc. 1929 (клас Alnetea glutinosae Br.-Bl. et R.Tx. 1943, Alnetalia glutinosae R.Tx. 1937, Alnion glutinosae (Malc. 1929) Meijer Drees 1936). У ярусі С значно зменшується частка деяких видів порядку Sphagnetalia, місцями важливу роль у покриві відігра-ють Carex brizoides (25-95% у північно-західній частині болота, описи 14-17), C. rostrata (до 75% у північній та північно-східній частині) та Equisetum fluviatile (до 40%), але в моховому ярусі (ярус D) неподільно панують види роду Sphagnum (табл. 2), що дає під-стави зачислити ці угруповання до асоціації Sphagnetum magellanici, розглядаючи їх як сукцесійний її варіант. Можливо, заростання цієї частини болота видами роду Salix пов’язане з тим, що тут з прилеглого схилу в озеро впадають два струмки, внаслідок чого сюди потрапляє більше поживних речовин, ніж до центральної та південної частин. Рі-вень зволоженості тут також значно вищий, ніж у південній частині торфовища.

На північно-східній частині торфовища, між центральною його частиною та при-бережними чагарниками, внаслідок значного підвищення рівня зволоженості (порівняно з центральною та південною частинами), важливу роль в утворенні ярусу С відіграє Carex limosa (60–70%). Участь у покриві C. rostrata становить 5%. Моховий ярус утворю-ють види роду Sphagnum.

Південна частина болота – рідколісся. Тут досить добре виражений динамічний процес сильватизації трав’яних болотних угруповань, заростання сфагнових боліт лісом, зокрема, смерекою. Значно збільшується участь у рослинному покриві характерних видів класу Vaccinio–Piceetea. Деревно-чагарниковий ярус формують переважно пригнічені особини Picea abies, які місцями утворюють куртини. Висота ярусу А–В – 5–10 м, зімкне-ність крон – до 0,3. Травостій двох’ярусний. У трав’яному покриві збільшується частка Vaccinium myrtillus (40–50%), участь Eriophorum vaginatum становить 40–50%, Oxycoccus palustris (ІІ ярус) – 20–25%. У моховому покриві домінують Sphagnum magellanicum i Sph. capillifolium (загальне проективне покриття до 95–100%) з незначною домішкою Polytrichum juniperinum (до 5%). Ці угруповання, на нашу думку, треба також зачислити до асоціації Sphagnetum magellanici, розглядаючи їх як сукцесійний варіант.

По краю південного берега торфовища вузькою смугою простягаються угруповання асоціації Caricetum paniculatae (табл. 3).

Таблиця 3. Фітоценотична характеристика угруповань асоціації Caricetum paniculatae оліготрофного пухівково-сфагнофого болота Журавлине на території НПП “Сколівські Бескиди”

для перегляду таблиці натисніть тут (відкриється у новому вікні)

Це прибережні ценози зі щільнодернинною структурою та домінуванням Carex paniculata (95–98%). У незначній кількості тут є та-кож деякі інші види, характерні для класу Phragmitetea та порядку Phragmitetalia: Carex rostrata (до 5%), Galium palustre (до 3%), Lycopus europaeus (+), Peucedanum palustre (до 3%), Thelypteris palustris (до 5%). Трапляються Epilobium palustre та Persicaria maculata. Участь сфагнових мохів незначна. Діагностичним видом асоціації є Carex paniculata.

На мілководді поблизу північно-західного берега торфовища ми описали угруповання асоціації Caricetum rostratae (опис наведено нижче). Діагностичним видом асоціа-ції є Carex rostrata. Площа ділянки, зайнятої ценозом, становить близько 10 м2. Висота травостою – 100–120 см. Домінує Carex rostrata (85%) з незначною домішкою Peuceda-num palustre (+) та Equisetum fluviatile (+). Види Caricetum rostratae є найпоширенішими угрупованнями союзу Magnocaricion, і відіграють важливу роль у процесах заростання стоячих водойм [9, 18, 19]. Вони вирізняються дуже широкою екологічною амплітудою стосовно вимог до родючості й типу грунтів, а також ступеня зволоженості субстрату. Трапляються як на рівнині, так і в гірських районах – від передгір’їв до висоти 1900 м, на перезволожених ділянках з близьким заляганням ґрунтових вод, покритих водою торфовищах і в воді по берегах гірських озер [9, 10]. Як звичайно, вони займають невеликі площі, мають бідний і мінливий флористичний склад. Унаслідок великої різноманітності типів місцезростань Caricetum rostratae є досить поліморфною асоціацією і бере участь у різних сукцесійних серіях [19]. У цьому випадку формування в прибережній зоні угруповань цієї асоціації є ще одним підтвердженням перебігу тут динамічних процесів, які призводять до подальшого заростання Мертвого озера. В Українських Карпатах ценози цієї асоціації за домінантною системою були визначені К.А. Малиновським [9] як угруповання Carex rostrata у складі формації Cariceta rostratae.

За характером рослинного покриву та особливостями генезису болото Журавлине належить до типових оліготрофних боліт, що в Карпатах трапляються переважно в лісо-вому поясі Горган [1, 2]. Це сфагнові болота з пригніченим смерековим рідколіссям і пануванням у трав’яному покриві Eriophorum vaginatum L. та Oxycoccus palustris Pers. Як зазначив К. А. Малиновський [9], головною рисою цих боліт є суцільний покрив зі сфагнових мохів, на якому розвиваються інші мохи та вищі судинні рослини. Середовищу сфагнових ценозів властиві висока вологість, низька аерація та нестача мінеральних елементів. Усе це сприяє формуванню високої кислотності субстрату. Завдяки специфічним факторам середовища у сфагнових угрупованнях є невелика кількість видів, що мають відповідні пристосування до цих умов, а також незначна кількість рослин з навколишніх лісових або лучних ценозів [9].

Отже, оліготрофне пухівково-сфагнове болото Журавлине є цікавим природним об’єктом, збереження якого сприятиме збереженню фітогено- та фітоценофонду, а також підтриманню фіторізноманіття рослинного покриву Східних Бескидів. Наявність угруповань класу Oxycocco-Sphagnetea значно підвищує ступінь фітоценотичної репрезентативності НПП “Сколівські Бескиди”. Ценози асоціації Sphagnetum magellanici є рідкісними для Українських Карпат [10]. Рослинні угруповання такого типу введені до “Зеленої книги Української РСР” (1987) і належать до другої категорії охорони. Оскільки територія урочища розташована в рекреаційній зоні парку, то Мертве озеро зазнає суттєвого антро-погенного навантаження. Доцільним було б запровадження тут регулярного ботанічного контролю за станом рослинного покриву цього унікального об’єкта, а також спостере-ження за динамікою сукцесійних змін. Потребують охорони також популяції рідкісних для парку видів, зокрема Oxycoccus palustris, Drosera rotundifolia та Thelypteris palustris, оскільки “Журавлине” - поки що єдиний відомий локалітет на території НПП.

Список літератури

1. Андрієнко Т.Л. Шляхи розвитку боліт Українських Карпат // Укр. ботан. журн. 1971. Т. 28. № 3. С. 362-366.
2. Андрієнко Т.Л. Торфово-болотна область Карпат і Прикарпаття // Торфово-болотний фонд УРСР, його районування та використання. Київ: Наук. думка, 1973. С. 201-229.
3. Воронцов Д.П. Рослинність болота “Журавлине” в національому природному парку “Сколівські Бескиди” // Наук. основи збереження біотичної різноманітності. 2000. Вип. 2. С. 17-19.
4. Воронцов Д.П., Підгребельна О.М. Флора і рослинність верхового болота “Селище” (Східні Бескиди) // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2002. Вип. 31. С. 77-87.
5. Воронцов Д.П., Підгребельна О.М. Про доцільність збереження верхового болота “Селище” (Східні Бескиди) // Наук. основи збереження біотичної різноманітності. 2003. Вип. 4. 2002. С. 28-31.
6. Воронцов Д.П., Якушенко Д.М. Сколівські Бескиди // Фіторізноманіття національних природних парків України. За заг. ред. Т. Л. Андрієнко та В. А. Онищенка. К.: Наук. світ, 2003. С. 76-83.
7. Голубець М.А., Малиновський К.А. Рослинність // Природа Українських Карпат. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1968. С. 125-155.
8. Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества / Под общ. ред. Ю. Р. Шеляга-Сосонко. Киев: На-ук. думка, 1987. 216 с.
9. Малиновський К.А. Рослинність високогір’я Українських Карпат. Київ: Наук. думка, 1980. 280 с.
10. Малиновський К.А., Крічфалушій В. В. Рослинні угруповання високогір’я Українських Карпат. Ужгород, 2002. 244 с.
11. Мілкіна Л.І. Українські Карпати // Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна “Зелена книга”). Львів: Поллі, 1998. С. 30-97.
12. Миркин Б.М., Наумова Л. Г., Соломещ А. И. Современная наука о растительности. М.: Логос, 2001. 264 с.
13. Продромус растительности Украины / Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дидух Я. П., Дубына Д. В. и др.; Отв. ред. Малиновский К. А., АН УССР. Ин-т ботаники им. Н. Г. Холодного. Киев: Наук. думка, 1991. 272 с.
14. Пьявченко Н.И. Торфяные болота, их природное и хозяйственное значение. М.: Наука, 1985. 152 с.
15. Фіторізноманіття національних природних парків України / Т.Л.Андрієнко, Р.Я.Арап, Д.П.Воронцов та ін.; за заг. ред. Т.Л.Андрієнко та В.А.Онищенка. Київ: Наук. світ, 2003. 143 с.
16. Цись П.М. Геоморфологія і неотектоніка // Природа Українських Карпат. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1968. С. 59-80.
17. Черепанов С.К. Сосудистые растения России и сопредельных государств (в пред-елах бывшего СССР). Русское издание. СПб.: Мир и семья, 1995. 992 с.
18. Kozij G. Stratygrafia i typy florystyczne torfowisk Karpat Pokuckich // Pamietnik Panstwowego Instytutu Naukowego Gospodarstwa Wiejskiego w Pulawach. 1934. T. XV. zeszyt 1. S. 160-226.
19. Matuszkiewicz W. Przewodnik do oznaczania zbiorowisk roslinnych Polski. Warszawa: PWN, 2001. 537 s.
20. Moravec J. Rastlinna spolecenstva Ceske Socialisticke Republiky a jejich ohrozeni // Severoceskou prirodou. priloha 1983. 1. 128 s.

Джерело: Вісник Львівського університету. Серія біологічна. - 2004. - Вип.37. - С.114-124.

Коментарі