Історія лісотипологічних і геоботанічних досліджень Сколівських Бескидів;

Історія лісотипологічних і геоботанічних досліджень Сколівських Бескидів

НПП "Сколівські Бескиди" створено на площі 35684 га, з яких 24702 га надані парку у постійне користування, а 10982 га включено до його складу без вилучення у постійного землекористувача, яким є Сколівський військовий лісгосп. Заданими підготовчого етапу лісовпорядкування, вкриті лісовою рослинністю площі займають в парку 21833 га, тобто понад 80% території, з них 7914 га (32% площі) - це лісові культури.

Інвентаризація типів рослинних угруповань є основою природоохоронної роботи заповідних територій. Перші відомості про ліси парку можна знайти у роботі К. Мауве. Цей автор заклав 5 пробних площ у пралісах басейну р.Рибник Майданський, закартував та описав деревний, чагарниковий та трав'яно-чагарничковий яруси фітоценозів, дослідив хід приросту та відновлення природних лісостанів. Ще раніше Е. Волощак вказав на особливості розміщення букових лісів в Бескидах. Пізніше це підтвердив К. Мауве.

Лісотипологічні та геоботанічні дослідження території Бескид, де знаходиться НПП "Сколівські Бескиди", активізувалися після другої світової війни. Насамперед відзначим роботи І.П. Федця. Слід підкреслити, що другим після Г. Запаловича, який вивчав поширення представників флори й рослинності у зв'язку з геологічною будовою території, І.П. Федець встановив приуроченість природних ялицевих і букових лісів у Бескидах до певних відмін флішу. Роботи у цьому напрямі на цілому північно-східному макросхилі Українських Карпат продовжила Л.І. Мілкіна.

Вона вперше вказала на наявність у Карпатах смерекових лісів двох екологічних типів - кліматогенних і літогенних. Відзначимо тут також дослідження Г.Л. Тишкевич, яка довела, що туполуската форма смереки не є в Українських Карпатах аборигенною. Це створило можливість відрізняти в натурі корінні смерекові ліси від похідних.

Одночасно вивчалася антропогенна трансформація природного лісового покриву Українських Карпат. Встановлено значне поширення у регіоні монокультур смереки на місці корінних букових і мішаних лісів, а в районі Бескид - і культур ялиці.

У 1967-1972 pp. з метою встановлення корінних типів лісу в Карпатах було проведено великомасштабне (1:25000) грунтово-лісотипо-логічне картування земель Держлісфонду. Проте методика відбору ґрунтів для хімічних аналізів не була досконалою. Замість того, щоб з'ясувати діагностичні ознаки ґрунтів для певних корінних типів лісу, якими є показники кислотності, вміст кальцію, алюмінію, сума поглинутих основ, ємність і ступінь насиченості сорбційного комплексу основами по всьому розрізу, включаючи ґрунтоутворюючу породу, ґрунтові проби брались з одного-двох, рідше з трьох верхніх горизонтів розрізів без встановлення походження деревостанів. Зразки аналізувались вибірково, за різними показниками, переважно окрім діагностичних. Тому багато вторинних смеречників з участю бука і ялиці природного походження на місці корінних букових і ялицевих деревостанів були охарактеризовані як корінні рамені та сурамені. Таким чином, площа смерекових лісів в Карпатах, в тому числі і на території НПП "Сколівські Бескиди", виявилась завищеною.

Істотні антропогенні зміни лісового покриву Карпат і невивченість закономірностей формування його структури залежно від основних лісоутворюючих чинників, якими, окрім генетичних особливостей деревних порід, є клімат, ґрунти, положення ділянок у рядах геохімічного сполучення і характер ґрунтоутворюючих порід, привели до істотних розбіжностей у схемах геоботанічного і лісівничого районування регіону. Так, згідно зі схемою геоботанічного районування Українських Карпат територія НПП "Сколівські Бескиди" більшою частиною лежить у районі смереково-ялицево-букових та ялицево-смереково-букових бескидських лісів, північна ж його частина - в районі ялицево-букових передгірних лісів. Згідно з геоботанічно-лісівничим районуванням Українських Карпат П.І. Молоткова південна частина парку належить до району буково-смерекових, північна - до району буково-ялицево-смере-кових гірських лісів. За даними цього ж автора та І.П. Федця, північна частина парку знаходиться у районі буково-ялйцевмх гірських лісів північного мегаехилу, південна - у районі буко-во-ялицево-смерековйх гірських лісів.

Дослідження лісової рослинності безпосередньо на території парку в різні роки проводили Д.П. Воронцов, Л.І. Мілкіна, В.А. Соломахата ін. Вони описали букові, ялицеві, смерекові, сіровільхові ліси Окремих лісництв гіарку. Деякі фрагментарні відомості про ліси парку містяться в інших роботах.

У більшості зі згаданих робіт ліси описані з позицій домінантної класифікації рослинності і лише в окремих із них вони охарактеризовані за принципами еколого-флористичної класифікації школи Браун-Бланке.

С.М. Стойкові належать перші в Україні розробки кількісної оцінки раритетних фітоценозів за допомогою син-фітосозологічних індексів.

Підсумовуючим на наш час наслідком геоботанічних досліджень рослинності є колективна монографія "Національний природний парк "Сколівські Бескиди. Рослинний світ" (див. Джерела інформації). У цій роботі у 7 фіто-ценотичних таблицях охарактеризовано 105 лісових угруповань із двох класів, двох порядків, 5 союзів, 13 асоціацій, 7 субасоціацій, 4 варіанти асоціацій і 4 угруповання невизначеного синтаксономічного рангу. Ще у двох таблицях розглянуті угруповання порядків Prunetalia, Salicetalia auritae, Salicetalia purpureae, які зростають поза межами парку. При цьому слід відзначити, що основну увагу автори приділили аналізу нелісової рослинності, яка займає всього біля 2% площі парку.

Недоліком цієї роботи є відсутність даних про місцезнаходження більшості описаних фітоценозів, що робить неможливим їх ідентифікацію і не створює підстав для подальшого природоохоронного зонування території парку. Крім цього поза увагою дослідників залишилися декілька типів природних букових, більшість ялицевих і смерекових лісів, а також лісові культури, зокрема насадження смереки, сосни, модрини, дуба червоного, дугласії.

Сколівські Бескиди

Історія лісотипологічних і геоботанічних досліджень Сколівських Бескидів

Коментарі