Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Репрезентативні ділянки
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Кирилловка

Коростів туристичний

З історії туризму на Сколівщині

Першою й головною спеціалізацією Львівських Карпат завжди були відпочинок та оздоровлення. Найдавніша згадка про цілющі властивості джерела у Крушельниці датується 1581 роком, а перший відомий тутешній курорт виник у Старій Солі на базі лікувальних солянок. Найстарішим відпочинковим центром Сколівщини є Корчин (поч. XIX ст.). Лікар Мерунович у 1881 році опублікував першу працю, присвячену кліматичним оздоровчим центрам - Корчину, Сколе, Гуті Коростівській. У Гуті Коростівській 1882 року закладено перший у Галичині дитячий хлоп'ячий табір. Існував тут і перший єврейський курорт для приїжджих із Бессарабії і Поділля.

з історії туризму на Сколівщині

Коростів, як відпочинковий центр, відомий із 1883 року. Однак прославився він уже в XX ст., коли цілу гору в селі купив і обладнав під пансіонат "Засвіття" поет Райтман. "Райтманівку" визнано в 1935 році найкраще облаштованим відпочинковим центром Польщі, з усіма комунальними вигодами, басейнами, тисячами трояндових кущів та екзотичними павичами.

Корчин розбудував, як і Крушельницю, барон Пошінгер у 1870 році. У 1883 році тут виникли перші дитячі табори, а в 1805-му збудовано готель.

Верхній Лужок прийняв перших відвідувачів у 1895 році, ними переважно були євреї з Волині. У Дубині в 1904 році виникло літнище Гортенберга, бориславського нафтового мільйонера. Перший курортний заклад с. Гребенів, пансіонат "Стахова воля", було закладено українцем Глинським у 1902 році, він швидко здобув популярність. У 1904 році тут відпочивало 200 літників, а в 1907-му місця замовлялися ще у квітні.

Сколе, як відпочинковий центр, розвинув граф Кінські, а основний його розвиток припадає на 1894 рік. Сюди приїздили на відпочинок навіть закарпатці. У 1912 році у Сколе відпочило 1000 осіб. За М. Орловичем, у 1912 році у Львівських Карпатах відпочинкові центри діяли в 22 місцевостях. Окремі санаторії для священиків були у Лаврові, Корчині, Верхньому Висоцькому та Гребенові. Вища чиновницька еліта Львова в XIX ст. відпочивала у Корчині, з 1911 року - у Сприні пансіонат на 100 місць), з 1938 року - в Сушині Риковій.

На розвиток Гребенова спрямовувало свою діяльність створене у 1935 році Товариство любителів Гребенова, до якого входили власники пансіонатів. Узимку 1936 року виникло Товариство приятелів Сколівщини на чолі з Г. Гілеровичем, професором лікарського факультету університету, та Товариство приятелів Славського, яке очолили директор "Газоліни" та ректор Вищої школи закордонної торгівлі.

Важливим економічним чинником стала ухвала 1934 року, згідно з якою готелі та пансіонати, де нараховувалося менше 12 кімнат, звільнялися від податку з прибутку. Для приваблення більшої кількості відпочивальників у 1939 році введено "весняний відпочинок" (1 травня - 15 червня), що коштував на 10% менше за літній.

Напередодні Другої світовой війни на Сколівщині відпочивало 20 тис. осіб. Найбільшими центрами були Сколе (3 тис), Славське (6 тис), Тухля (4 тис). Найбільше дітей оздоровлювалося в Сколе та Славському. Середній термін перебування в Карпатах становив 4-5 днів.

Сколівщина отримала добре розгалужену мережу туристичних закладів: турбази (Славське, Бескид, Климець), туристичні станції (Лавочне), туристичні оселі (Зелемінь) та ін. Особливо чисельними були притулки, розташовані переважно під гірськими вершинами у 15 місцях. Не враховуючи готелів, на Сколівщині налічувалося 270 місць для туристів. Густота туристичних закладів на Сколівщині й Турківщині становила 0,5- 1 на квадратний кілометр.

Завдяки порозумінню Дрогобицького ПТТ з фірмою 'Тодуля" з 1935 року задіяно для перевезення туристів лісову вузькоколійку Верхнє Синьовидне - Мельмансталь (75 км разом із відгалуженнями), а з 1937 року вузькоколійку Гредлів-Сколе-Бутівля (40 км). У липні 1938 року видано офіційне розпорядження про використання лісових залізниць у туристичних цілях.

Значний внесок у розвиток туристики на Сколівщині зробив довголітній бурмістр Сколе Генріх Шенк, син фундатора та керівника (1911-1914 рр.) Академічного туристичного клубу Йозефа Шенка. За його сприяння 28 січня 1934 року у Сколе було відкрито трамплін, у червні - туристичне інформбюро, в 1938 році - хокейне поле, ковзанку і першу в Карпатах санну трасу, що на горі Кичерка, обладнано душ із залізистою водою на міському пляжі для лікувальних цілей.

14-18 серпня 1935 року у Верхній Лімні відбулася перша мисливсько-туристична виставка, де, крім мисливських трофеїв, зразків рідкісних дерев та збірки комах, було представлено також етнографічні матеріали, вироби бойківського різьбяра Бумби і навіть альбом військових могил Маківки, Ключа і Дзвинова. До речі, меморіальна туристика на той час добре розвинулася, і військові кладовища на Ужоцькому перевалі, Оряві, Тухольці й Завадці приваблювати туристів.

11-12 липня 1936 року відбулася регіональна виставка у Сколе, присвячена природі й народним промислам краю. 5-6 червня 1937 року в місті відбулося аж два заходи загальнодержавного значення - з'їзд Союзу гірських земель під проводом видатного вченого, ініціатора транскордонних національних парків Валерія Гостля та з'їзд туристично-рекреаційної спілки "Східні Бескиди" під орудою відомого спеціаліста у галузі рекреації Станіслава Лещинського. Спеціально до цього з'їзду було видано перший ілюстрований путівник по Сколівщині.

Завдяки Г. Шенку район одержав широкі міжнародні контакти. 26 травня 1936 року у Сколе та Гребенові побував президент Естонії Костянтин Раатс. У червні 1939 року Сколе відвідала учнівська делегація з Будапешта, до складу якої входило 70 осіб.

25 червня 1939 року на Климецькому перевалі відбулася спільна урочистіть мисливців Сколівщини та Мисливського союзу Угорщини на чолі з архікнязем Йозефом.

Завдяки своїм англійським зв'язкам пароху Гребенова о. Смачилові в 1938 році вдалося залучити студентів Кембріджського університету Герберта Аренса та Сіго Тімлера для вивчення долини річки Опору. У 1938 році на Сколівщині (Козьова, Тухолька та Славське) відпочивало 32 іноземці.

На окрему згадку в історії розвитку туристи-ки заслуговує залізнична колія Стрий-Лавочне (1887 р.). Завдяки генеральному директору залізниці Стрий-Лавочне баронові Чедіку перший поїзд, керований особисто начальником станції Стрий Колянковським, привіз у Сколе дітей на відпочинок. У 1909 році завдяки директору Вербицькому відкрився перший (існує донині) табір для дітей залізничників у Тухлі. 15 грудня 1911 року спеціально для туристів відкрито станцію Синьовидне-Бубнище. У 1895 році з'явився перший популярний поїзд Львів-Сколе, що курсував у вихідні (виїзд о 6-й ранку, повернення о 17-й вечора). Цей вид туризму дуже швидко здобув популярність; так, у 1900 році на екскурсію до Тухлі відправилося 2000 осіб. Популярні поїзди відновлено щойно в липні 1933 року, вони курсували зі Львова до Сянок, Лавочного, Тухлі, Славського і Сколе з відправленням о 6-й годині ранку і поверненням о 24-й ночі. Туристи мали 12 годин вільного часу, щоб піднятися на Парашку, Тростян або Маківку. Про це дотепно писала тодішня преса: "Ще рік тому до Сколе їхали тільки на канікули з власною дружиною (!), балією і лежаком, канаркою, коцом і скляним бутлем, бо у Сколе дешевше варити конфітуру. Тепер у Сколе великий вибір: можна іти на пляж - у воді нема жирних плям і пуделок від крему "Нівея", можна іти на Парашку чи в шпильковий ліс, де можна лежати безплатно цілий день".

Залізничні знижки для туристів (членів клубів) введено у 1911 році, літні - на період з 15 червня до 10 вересня, зимові - з 1 грудня до 1 квітня (траса Стрий-Лавочне), поновлені в 1928 році (знижка - 33%).

Мало кому відомо, що поїзд Львів-Трускавець було відновлено не завдяки курорту Трускавець, а дельтапланерній школі в Орлові на Орловому полі. Цей майданчик відкрито між г. Беліїв та Княжою горою восени 1934 року, а влітку 1935 року відкрилися перші чотириденні курси. Орівський діл вважався найкращим дельтапланерним майданчиком Галичини, бо завдяки своїм аеродинамічним властивостям придатний для польотів при усіх напрямках вітру.

Найдавнішим видом туристики Карпат є лещатарство. Першими аматорами лещат у березні 1907 року у Славському були Р. Кордись і 3. Клеменсієвич. Перший лещатарський дім відкрито у Славському 6 січня 1912 року. Він удвоє перевищував аналогічний заклад у Закопаному. Цього ж року у Славському з'явилися перша аматорська лещатарська школа для початківців, норвезька школа їзди, стрибків з трампліна та туристичного лещатарства. Перші змагання на сколівському трампліні відбулися 4-5 січня 1914 року. Тут сформувався потужний лещатарський район, що охоплював Верхню Рожанку, Лавочне, Тарнавку, Ялинкувате, Опорець, Кольне, Климець і Тухлю.

Карпатські ріки славились на всю Європу багатством видів риби. Відомий природодослідник Габріель Рончинський (1664-1737 рр.) описав рибу карпатських рік. Але Перша світова війна вщент знищила шляхетні її види - форель, пирай, головача.

Перше форельне господарство Карпат виникло в Болехові у 1890 році. Розплідник форелі у Панасівці при гирлі потоку Нижній Хоминець збудовано в 1908 році, другий - у Гребенові. У ріки Сколівщини вони випустили 20 тис. рибин.

Організоване мисливство в Карпатах розпочалося із знаменитого Лисовицького ревіру (Тинява, Болехів, Лисовичі) площею 30 тис. моргів. Це було елітне австрійске мисливське господарство. Карпатські мисливські терени, особливо в середині вересня (риковиська оленів), відвідувало багато мисливців з усієї Європи. Один із найкращих мисливців континенту князь Ліхтенштейн, який платив графові Скарбу 5 тис. корон на рік за право полювання, після трьох експедицій до Африки та двох до Індії сказав: "Вище ціную чудове риковисько оленя в Карпатах, ніж полювання на тигра в Індії". З менш знаменитих у Карпатах полювали: барон Голдег у Бутивлі (1932 р.), барон Кьонігсвартен у Сколе (1933 р.), граф де Гарні у Сколе (1935 р.), князь Лобковітц - нащадок губернатора Галичини першої половини XIX ст.

Розведення оленів на Сколівщині почав у 1868 році граф Потоцький, придбавши 1000 гектарів земель, на яких почав культивувати цю благородну тварину. Оленячий промисел зіграв фатальну роль для фауни Сколівщини, оскільки призвів до винищення хижих звірів. Лише у 1888 році убито 76 рисей, 57 вовків. Про кількість оленів на Сколівщині свідчить той факт, що ворожі армії у 1914-1915 роках з'їли З тис. рогачів і 1 тис. сарн. Ешелони з оленячим м'ясом відправляли у Росію. Усього під час Першої світової війни вбито 7 тис. оленів. Цікаво, що найменше потерпіли олені у Сможо-му, оскільки за ними наглядав лісничий Гальчинський. Завдяки йому з 1 липня 1917 року полювати було заборонено протягом п'яти років. Це перший вердикт щодо захисту тварин у Карпатах. У1920 році заборонено полювання на ведмедя, аз 1931 року під охорону взято чорних лелек.

На Сколівщині перші охоронні ліси (69 га) з'явилися близько 1900 року. Спочатку в Коростові заповіли 21 га хвойних (виділ 40 б) та 15 га листяних лісів (виділ 41 д і 42 а). У ревірі Гута Коростівська під охорону взято буковий праліс у виділі 1 ф.

Із тридцяти джерел мінеральної води на Сколівщині під охорону взято тільки одне.

<<< назад | на початок | вперед >>>

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт