Загальні закономірності поширення рослинності;

Загальні закономірності поширення рослинності

Виявлення закономірностей поширення рослинних ценозів певних типів мав реалізуватися у практичній діяльності національного природного парку, який повинен стати зразком ведення природоохоронного господарства. Передусім важливо виявити закономірності поширення корінних лісів, оскільки це питання є науковим фундаментом їх відновлення.

При аналізі закономірностей поширення рослинності на території НПП "Сколівські Бескиди" необхідно встановити взаємозв'язки між рослинними угрупованнями і факторами фітоценогенезису, якими є клімат, положення ділянок у рядах геохімічного сполучення, характер ґрунту і особливості фунто-утворюючих геологічних субстратів, які визначають первинний мінералогічний склад ґрунтів, їх хімічні і фізичні характеристики.

В сучасному рослинному покриві НПП "Сколівські Бескиди" виявляються усі ознаки істотної антропогенної трансформації. Значна частина корінних ялицевих, чистих і мішаних букових лісів тут була вирубана у минулому і замінена культурами смереки та ялиці або післялісовими луками. Природний характер мають інтразональні угруповання вільноплаваючої (клас Lemnetea) і вкоріненої (клас Potametea) вищої водної рослинності, а також лісове сфагнове олігомезотрофне болото (клас Охусоссо- Sphagnetea) в урочищі "Журавлине". Воно є унікальним для території НПП. Післялісові луки концентруються в основному на високих терасах і на схилах, що прилягають до долин річок, які перетинають смуги проходження переважно м'яких аргілітових світ. У цих місцях долини річок розширюються, прилеглі схили стають менш стрімкими, що створює можливість розвивати сільське господарство, в тому числі експлуатувати сінокісні угіддя. Тут сконцентровані основні населені пункти (Сколе, Майдан, Гребенів, Коростів та ін.), а також основні ділянки рудеральної рослинності з класу Plantaginetea majoris, червонокострицеві, мітлицеві, рідше біловусові і пустищні вересово-біловусові угруповання (Agrosteto-Festucetalia rubrae) на уморікових і дістрикових лептосолях (гірсько-лучних дернових грунтах).

Значна нітрифікація екотопів спричиняє розвиток нпрофільного ви-сокотрав'я (клас Galio-Urticetea).

Цікавим є те, що після майже 60-ти років, які минули з часу знищення с. Мальмансталь у басейні Рибника Майданського, на його місці до цього часу поширені луки з пануванням мітлиці (Agrostis tenuis) і костриці червоної, які за структурою дуже відрізняються від інших лук тим, що лише тут трапляється "втікач з культури" Narcissus angustifolus і дуже рясно представлені Hieracium aurantiacum та види роду Aichimilla, які іноді панують у рослинному покриві, завдяки чому створюють своєрідний аспект.

На низьких терасах поперечних річок у цих місцях спостерігається заболочування; тут на моллікових і утрікових глейосолях (лучно-болотних і мулувато-болотних грунтах) знаходяться основні ділянки мокрих лук і трав'яних боліт: ситникових, комишевих, осокових, хвощевих, пухівкових, рогозових, лепешнякових та інших, а також сіро- та чорновільшняки.

У тих місцях, де річки перетинають смуги потужних невалнистих пісковиків, їх долини різко звужуються, а на схилах на крупнокам'янисто-му елювіо-делювії поширені гапликові та ферикові, тобто ілювіально-гумусово-залізисті, сухоторф'янисті підзоли - гірсько-лісові підзолисті фунти. На таких фунтах на усіх висотних рівнях, починаючи з 600 м н.р.м. спостерігаються найгірші умови для бука і найкращі для монодомінантних літогенних смерекових лісів, а також для корінних ялицево-смерекових, рідше - смереково-ялицевих без участі бука лісів. На брилових фунтах невизначено-го нами типу (можливо, це ранкери) на розсипищах пісковиків вигод ської світи у лівобережній частині басейну р. Кам'янки зосереджений масив унікальних не тільки для НПП "Сколівські Бескиди", але й для складчастої зони Українських Карпат у цілому монодомінантних та мішаних грабових, фабово-буково-ялицевих лісів, у покриві яких звичайно присутній Phyllitis scolopendrium, а у чагарниковому ярусі панує афус відхилений (Grossuiaria reclinata), що місцями утворює майже непрохідні зарості.

Виходи ямненських пісковиків із залишками фортеці Тустань поблизу с. Урич являють собою унікальний центр концентрації угруповань на-скельної рослинності з класів Asplenietea і Sedo-Scleranthetea, що пояснюється специфічними екологічними умовами, які тут сформувалися. До вапнякових кладок приурочені угруповання порядку Potentiiietalia caules-centis, У більш мезофітних умовах, на пісковикових скелях під наметом букових і ялицево-букових лісів, трапляються ценози асоціації Asplenio trichomanis-bivalens-Poetum nemoralis та Hypno-Polypodietum.

В лісових угрупованнях класу Vaccinio-Piceetea головну роль у деревному ярусі відіфає смерека. Межа регіону природного часткового поширення Picea abies (де її угруповання формуються переважно на холодних і вологих елементах рельєфу, а в інших місцезростаннях смерека є домішкою в букових і ялицевих лісах) проходить по території НПП "Сколівські Бескиди". Вона починається від с. Вишків (на р. Мізунка, на межі Горган і Бескидів) і йде до с. Сможе, а потім до с. Завадка - с. Зу-бриця - г. Погар - по північних схилах Чорної гори - робить глибокі вигини в долині р. Оряви майже до с. Козеве і в долині р. Опір до с. Тухля, обходить з півночі хребет Зелем'янки і знов входить в Горгани. Через села Завадка - Радич (Турківський район) - Майдан - Крушельниця - Демня (на території НПП) - Поляниця (Івано-Франківська область) проходить північна межа природного поодинокого поширення смереки. За цією територією Picea abies введена до лісових угруповань штучно.

У Бескидах природні кліматогенні смерекові ценози поширені невеликими масивами на вершинах гір та на північних схилах майже виключно в межах Сколівського і Славського держлісгоспів. Корінні смеречники займали дуже незначну площу на найвищих вершинах. Однак на даний час на території НПП та вказаних лісгоспів за площею переважають смерекові монокультури, що створені на місці букових і ялицевих лісів. Унаслідок тривалого культивування смереки у найдоступніших місцях (вздовж шляхів, коло населених пунктів, на нижніх частинах схилів), похідні смеречники зайняли нижню частину лісового поясу. Це нагадує інверсію поясів, однак дане явище має суто антропогенне походження. Нижня межа смуги смерекових лісів у західній частині Українських Карпат є значно зниженою і штучною .

Іншим видом, що формує деревостани в угрупованнях класу Vaccinio-Piceetea є ялиця біла. Природні ялицеві ліси були поширені переважно на дистрикових і глейікових камбисолях (кислих, в тому числі глеюватих буроземах), які сформувалися в смугах проходження м'якого слабовапнистого флішу. Найширша смуга їх спостерігалася, зокрема на менілітових відкладах на південь від с. Кам'янка. Далі вона проходила через південно-західні околиці м. Сколе. Друга їх смуга проходила через правобережні притоки р. Зелемянки, далі на північний захід. У цих відкладах сформувалася нижня частина долини р. Бутивля, де знаходиться с. Коростів, далі в цьому напрямку смуга ялицевих лісів тягнеться через с. Майдан (us. 100 Майданського лісництва). Третя смуга проходила з північного заходу на південний схід через колишнє село Мальмансталь. Четверта й п'ята смуги ялицевих лісів проходили через верхів'я потоку Рибник Майданський.

Південно-східна межа Бескидського осередку масового поширення ялиці проходить за межами "Сколівських Бескидів" по лінії с. Рибник - с. Лосинець і далі на захід. Регіон значного поширення, де Abies alba виступає переважно як субдомінант букових лісів класу Querco-Fagetea, обмежується лінією, що проходить через села Орів - Ямельниця - Крушельниця - Корчин - Довжанка (біля Болехова). З півдня він обмежений середньогір'ям Сколівських Бескидів, а межа його з регіоном поодинокого зростання тут майже співпадає з межею регіону часткового природного поширення смерекових лісів. В Українських Карпатах ялиця біла ніколи не утворює природних монодомінантних лісостанів.

Букові ліси поширені на еутрікових камбісолях (слабокислих буроземах), що сформувались на дуже вапнистому фліші стрийської світи та на кросненських відкладах. Вони утворювали на території НПП "Сколівські Бескиди" найширші смут, які чергувались в напрямку з північного сходу на південний захід зі смугами ялицевих лісів і піднімалися вище останніх і вище літогенних смеречників. Таке взаємне розташування цих угруповань на сучасній території НПП "Сколівські Бескиди" було відмічено й раніше. Найширша смуга букових лісів проходила по хребтах з вершинами Зелемінь і Парашка, далі через північні околиці с. Майдан. Друга їх смуга проходила північніше колишнього с. Мальмансталь, третя - на південь від с. Гребенів і с. Коростів і далі в напрямку на Чорну Гору у басейні Рибника Майданського. Четверта смуга букових лісів проходила у витоках потоку Рибник Майданський. На території НПП "Сколівські Бескиди" за характером розподілу рослинного покриву можна виділити три частини. Перш за все, це суто Сколівські Бескиди у геоморфологічному розумінні, які є основною частиною національного природного парку. Другим районом є частина Верхньодністровських Бескидів, розміщена північніше р. Стрий (Підгородцівське лісництво). Між цими двома районами знаходиться долина р. Стрий, яка нами об'єднується разом з частиною Верхньосиньовидської і Сколівською улоговиною у долині р. Опір в долинну частину національного парку. Усі три частини мають специфічні риси у флорі і рослинності. Для долинної частини характерна значна участь антропогенно-трансформованих угруповань, адже це найбільш заселена частина національного природного парку. По долині р. Опір проходять важливі транспортні магістралі. Складається враження, що по терасах Опору вглиб Бескид ніби просувається Передкарпаття. Тут зростають грабові, дубово-грабові, липово-грабові ліси союзу Сагріпіоп (які також переходять на нижні частини сусідніх схилів), чорновільшаники із союзу Alno-Ulmion, фрагменти ценозів з класу Rhamnc-Prunetea; вздовж Опору трапляються угруповання асоціації Salicetum triandro-vtminalis (клас Salicetea purpureae), які вище за течією і вздовж потоків заміщуються сіровільшаниками (союз Alno-Ulmion).

Фрагменти лучної рослинності представлені переважно сіяними луками. Заплавні луки належать, в основному, до союзу Cynosurion. Часто трапляються збої і придорожні ценози з класу Plantaginetea majoris. Значна нітрифікація екотопів спричиняє розвиток нітрофільного високотрав'я (клас Galic- UrBcetea). У долинній частині національного парку досить поширені угруповання прибережно-водної рослинності (клас Phragmitetea) та мокрих лук (порядок Molinietalia caeruleae). Тут на знижених ділянках терас у неглибоких улоговинах формуються комплекси чорновільхових лісів, мокрих лук, прибережно-водних і водно-болотних угруповань, які заслуговують охорони.

Верхньодніпровська низькогірна частина Бескидів на дослідженій території характеризується відсутністю субальпійської рослинності. Лісові масиви тут перемежовуються з різнобарвними післялісовими сінокосними луками, на яких домінують Festuca rubra, Agrostis tenuis, Trifolium alpestre та інші види. Найбільш специфічною рисою цієї частини, як вказувалося вище, є зростання на розвалинах фортеці Тустань угруповань наскельної рослинності, які потребують ретельної охорони. Хоча дана територія знаходиться за межами первинного природного ареалу Рісеа abies, значні площі тутзаняті монокультурами смереки. Трапляються також культури модрини Larix decidua, L. leptolepis і сосни Pinus syfvestris. Середньогірні Сколівські Бескиди виділяються добре збереженою лісовою рослинністю, у якій на даний час переважають штучні смерекові насадження. На найвищих вершинах (полонина Парашки) трапляються субальпійські угруповання, які внаслідок надмірного пасквального навантаження представлені трансформованими варіантами. Дуже рідкісними є фрагменти криволісся вільхи зеленої Duschekia viridis та горобини Sorbus aucuparia, іноді верхня межа лісу утворена буковим криволіссям. Однак частіше верхню межу лісу утворюють високостовбурні букові або смерекові насадження, що свідчить про її вторинний характер. Рослинність полонин нині репрезентована угрупованнями з домінуванням Nardus stricta, Vaccinium myrtillus, Rhodococcum vitis-idaea та ін. (клас Nardc-Cailunetea). До місць довготривалого кошарування худоби приурочені угруповання щавельників Rumicetum alpini. Післялісові луки верхньої частини лісового поясу представлені червонокостричниками (порядок Agrostideto- Festucetalia rubrae) і біловусниками (Nardetalia). Темнохвойні ліси більш-менш природного характеру зростають у найбідніших умовах на верхніх частинах схилів, на кам'янистих морфах фунтів. У минулому у Сколівських Бескидах переважали букові ліси - у верхніх частинах схилів на дістрикових камбісолях (вилугованих буроземах) - ацидофільні з підсоюзу Luzuio-Fagenion, на більш багатих буроземах - типові карпатські бучини з підсоюзу Eu-Fagenion. У специфічних за характером зволоження і будовою фунту екотопах зростають яворові ліси (союз Тіlіо-Асеrіоn pseudoplatani). Вздовж потоків формуються сіровільхові уфу-повання (Alno-Ulmion) і мезофільне високотрав'я (Adenostylion аіііагіае).

Сколівські Бескиди належать до Бескидського варіанта висотної поясності Українських Карпат, для якого властива повна відсутність альпійського поясу, сланких чагарників сосни гірської (Pinus mugo), ялівцю та смуги рододендроників.

Сколівські Бескиди

Загальні закономірності поширення рослинності

Коментарі