Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Репрезентативні ділянки
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти
МАРІЙЧИН СВІТ
Марійці виповнилося десять років. Вона їхала електричкою. Перший раз у житті. Сиділа біля вікна і захоплено спостерігала краєвиди, що пропливали повз неї десь далеко чи швиденько пробігали поряд. Це було надзвичайно цікаво.
Потяги Марійка бачила щодня і по багато разів. Жила вона з мамою у Демні. Це, якщо хто не знає, у Сколе, в Карпатах, передмістя таке. Якщо прямувати з центру на Славське, перейти міст, то за хрестом Демня і починається. Справа побачите палац Гределя, далі магазин, а навпроти – лісокомбінат. От за ним, біля тополі, звернути ліворуч, перейти лавку* через Опір, то буде їх присілок, чи хутір, – кілька хат і бараків. Там вони і мешкають.
Барак їхній ще за Польщі будували, вже старий. Стоїть він на вузькій смужці між залізницею і річкою, на самому краю обривистого берега, густо зарослого деревами і кущами. Туди дітям лазити не вільно – можна звалитися у річку. І по колії ходити мама забороняє – небезпечно. А Марійка і сама не хоче, там нічого цікавого: щебінь, смердить металом, смолою і залізницею. А коли їде потяг, то його чути здалеку, можна втекти.
Потяги бувають різні: найкоротші – електрички, довші – пасажирські, потім товарні, а найдовші – порожняки, вони торохтять найгучніше, бо легкі і швидше їдуть згори, із Закарпаття. Дівчинка вже звикла до їх гуркоту, що і вночі навіть не чує.
Біля бараку – вузенька смужка городу, а то все – пасовище. Тут Марійка кожного дня від травня до снігу пасе корову Квітку. Має металевого прута, камінцем забиває його в землю, а до нього налигачем прив’язана корова. Попасеться трохи, тоді Марійка переводить її на інше місце. Або гонить через колію – там теж є паша біля лісництва. Будинок лісництва дерев’яний, новий, двохповерховий. Дівчинка всередині не була, але на подвір’ї дуже красиво: доглянуто, трава і кущі підстрижені, ростуть дерева, яких у лісі не зустрінеш – з інших країв, є садок, пасіка, клітки з фазанами і косулею, пес Цезар. Він добрий, знає Марійку, і вона його не боїться. А пташок і кізку шкода.
Марійка пасе корову зранку до полудня, а потім ще після обіду до вечора. Доїть Квітку мама. Дитина теж уміє, але в неї ще слабкі руки.
Марійка одна не нудьгує. Вона весь час про щось думає, згадує чи мріє. На лузі цікаво. Там стільки різних рослинок і комах, і за ними можна довго спостерігати. Мурашки, коники, цвіркуни, сонечка-бедрики, то коромисло літає, то ящірка прошмигне в траві, або коза вийде з лісу, чи пробіжить лисиця, заєць. А ввечері можна побачити диких кабанів. Або змійка проповзе. Мама каже взувати гумові чоботи, коли іде на луг, щоб не вжалила гадюка. Але дівчинка не боїться змій. Вужика, а його одразу видко по жовтих плямах на голові, вона спокійно бере руками. А змійці можна притиснути прутиком голову до землі і взяти ззаду за ту ж голову – тоді вона не вкусить. Це зовсім не страшно. Марійка любить усіх, нікого не ображає.
Коли вона пасе корову, то бере з собою стільчика, сидить на ньому і гортає книжки і журнали. Читати вона добре не вміє, мама трохи навчила, то переглядає малюнки і фотографії – кольорові, яскраві. Вона бачить, як живуть люди у великих містах і за кордоном.
А ще любить дивитися телевізор, але це буває ввечері і переважно взимку, бо в хаті і біля хати завжди багато роботи.
Вона часто з мамою ходить у магазин. Саму її мама не пускає, бо там траса, а по ній їздять багато малих машин і величезних фур. То небезпечно переходити дорогу. А з мамою не боїться. Хоч Марійка погано знає грамоту, але гроші рахувати вміє. Гроші також красиві, різнокольорові. І на них намальовані різні дядьки. Мама казала, що то великі українці. Марійка навіть бачила гривні, на яких зображена жінка, яка писала вірші. Але такі гроші вона тримала у руках рідко.
А ще Марійка любить стояти на лавці і дивитися у воду, в якій плавають риби: підусти або навіть плямисті пструги – мальки і великі. Сусідський Василько часто рибалить тут. Він трохи старший від Марійки, то мав би бути розумнішим, а то іноді дразнить і жартує над нею.
А от його дід Семен – той зовсім добрий, ніколи не ображає дівчинку, тільки дивиться на неї сумно. Він завжди допомагає мамі: то дров привезе, поріже і поколе, то траву покосить, то косу наклепає, то мішки з бульбою з городу принесе.
Мамі одній з дочкою тяжко. Тата немає, Марійка його навіть не пам’ятає. Була ще зовсім маленькою, як батька збила машина. Мама закінчила швейне училище, але зараз роботи в Сколе немає, то працює в лісокомбінаті прибиральницею. Платять мало, але робота близько від дому, можна на обід прийти і подоїти Квітку, прибрати, а взимку дати їсти.
Біля хати є трохи городини. У лісі – ягоди, гриби. Разом збирають, а мама продає на трасі. Так і живуть.
Чи жили. Бо минулого тижня мама померла. Марійка знає, що то таке: кілька років тому не стало їхньої баби Парані, а ще раніше – жінки діда Семена, баби Сяні. Тоді усі плакали. І коли померла мама, теж усі плакали. А чого? Казали, що її забрав до себе на небо Бог, а він добрий. То їй там буде краще, ніж на землі. Якщо Бог добрий, то чого він залишив Марійку саму? Їй без мами погано.
Відспівували небіжчицю у храмі великомученика Пантелеймона, у Сколе. То дуже стара дерев’яна церква, невелика, але красива і затишна. Марійці там подобалося. Вони з мамою ходили туди на службу щонеділі. Ішли від хати по грунтовій дорозі вздовж річки, попід лісом, переходили по дерев’яному містку Павлів потік, звертали ліворуч на великий бетонний міст через Опір, потім праворуч на тиху вуличку і виходили прямо до церкви. Назад поверталися через місто і по трасі, якщо треба було щось купити. Але лісова дорога Марійці подобалася більше. Там було тихо, лише шуміла річка; приємно пахло травами; можна було щипнути малини, ожини чи суничок. А на трасі тільки машини і фури гасали і пихтіли смердючим димом. Як попри неї люди живуть?
Із ким тепер буде ходити до церкви Марійка?
Без мами дівчинці було тяжко самій. Допомагали сусіди. Далека татова родичка не захотіла брати її до себе. Марійка чула, як та казала дідові Семену: «Якби вона була хоч здорова, а то в мене своїх двоє дітей». Троє – то не так багато. Марійка допомагала б по господарству, бо вміє робити. Та…
Квітку десь забрали чи продали.
Сьогодні приїхала якась чужа тітка в окулярах і з портфелем. Сусідки зібрали в клітчасту валізу одяг дівчинки, якісь документи, і вона з тою тіткою пішли на залізничний вокзал, сіли в електричку і поїхали до Льво-ва. То велике і дуже красиве місто – дівчинка бачила по телевізору і в журналах. Тітка сказала, що Марійка буде там жити в інтернаті. Так інтернат же є і в Демні, в палаці Гределя! Це зовсім близько до її хати. Тітка сказала, що там вчаться нормальні діти, а Марійку скеровують у спеціалізований. Тітка ніби не погана, не ображала Марійку, але вона була чужа, байдужа і холодна, як уся подальша доля дитини.
Електричка минула Любинці, і Карпати залишилися позаду.
26.07.2014
Леонід Коврига