Ялицеві ліси;

Ялицеві ліси

В сучасному рослинному покриві НПП "Сколівські Бескиди" ялицеві ліси займають за площею третє місце після лісів букових і смерекових. Однак площа смеречників збільшена тут внаслідок масового впровадження у минулому культур смереки. В корінному рослинному покриві парку яличники займали друге місце.

Ялицеві ліси Українських Карпат відзначаються великою продуктивністю. В корінному рослинному покриві Карпат, навіть згідно з явно заниженими даними, вони займали біля 150000 га, тобто третє місце після смерекових і букових лісів, однак були вивчені набагато менше останніх. Зосередженість основних масивів ялицевих лісів на нижніх гіпсометричних рівнях була одним із факторів істотного антропогенного скорочення площ, що вони займали. І це якоюсь мірою стало причиною вкрай слабої вивченості екології, закономірностей та особливостей їхнього природнього поширення. В цілому ряді робіт при описах лісової рослинності та розробці рекомендацій по її відновленню про яличники не згадується взагалі, ніби то їх у Карпатах немає і не було. Кількість наукових публікацій про ялицеві ліси вдвічі - втричі менша від кількості публікацій не лише про інші карпатські лісові формації, але й навіть про соснові угруповання, сумарна площа яких в Українських Карпатах не перевищує 600 га. До цього часу не існує і єдиної думки щодо типології ялицевих ценозів. За даними одних дослідників, вони відносяться до двох субформацій: Fageto-Abieta і Piceeto - Fageto - Abieta. Інші автори вказують на типи ялицевих лісів, що відносяться до трьох, або чотирьох субформацій: двох вищезгаданих, а також до субформацій Fageto - Piceeto - Abieta та Piceeto - Abieta. І.П. Федець вказав на наявність у гірській частині Львівської (Дрогобицької) області, де розташований НПП "Сколівські Бескиди", дубових, смерекових (буково-смерекових) суяличин, а також дубових, букових, смерекових і чистих яличин. Пізніше до цього списку були додані буково-смерекові та грабово-букові суяличини і яличини. Така різноманітність ялицевих лісів і розбіжність у їх класифікації підтверджують висновки С. Мичковського про те, що яличники є найважчим об'єктом у вивчені екології лісових угруповань Карпат.

За вимогами до кліматичних факторів ялиця біла близька до бука лісового. Так, за О.Г. Каппером, вона зростає при середній зимовій температурі від мінус 4° до мінус 6°С, середній температурі січня від мінус 4,5° до мінус 6°С, середній температурі липня +15° С, мінімальній зимовій - мінус 27° С, максимальній температурі літа +39° С. У Західній Польщі ялиця біла росте у таких кліматичних умовах: середньорічна температура від 7,4 до 8,7°, середня температура січня від мінус 1,1 до мінус 3,8° С, середня липня - від 17,4 до 18,4° С. Річна амплітуда температур від 19,1 до 20,2° С, мінімум зимових температур до мінус 35,1°, максимум літніх - до 38,6° С, середньорічна кількість опадів становить від 570 до 663 мм при найбільшій їх кількості в липні. У Татрах ялиця біла трапляється і там, де середньорічна температура дорівнює 2,5° С. За А. Денглером, середня температура січня не повинна бути нижче мінус 3,5° С, а річна кількість опадів - менша 600 мм.

Ялиця біла не переносить ранньоосінніх і пізньовесняних заморозків і істотних перепадів добових температур, особливо низьких зимових, але вимагає вологи більше, ніж бук, особливо ґрунтової, яка може компенсувати нестачу вологи повітря. Поширення ялиці залежить більшою частиною від кількості опадів під час вегетаційного періоду, а не стільки від їх кількості за рік. У цьому зв'язку кількість опадів не є лімітуючим фактором поширення ялиці на північно-східному макросхилі Карпат, де розташований НПП "Сколівські Бескиди". І хоча ялиця біла більш стійка до морозів, ніж бук, її ареал обмежений власне зимовими температурами.

У фітоценологічній та лісознавчій літературі існувала точка зору, що корінні яличники в Українських Карпатах приурочені до багатих буроземів. Це вірно лише частково, оскільки ялицеві ліси не є екологічно однорідними. На території парку вони представлені двома групами, що відрізняються за едафічною приуроченістю, а звідси - і за характером деревного ярусу, флористичним складом і структурою покриву. До першої групи входять флористично багаті евтрофні та типово мезотрофні угруповання на кислих, рідше скри-топідзолистих слабо- та середньоскелетних потужних (глибоких) і середньопотужних суглинистих буроземах. Вони характеризуються значною участю бука та великою кількістю в покриві евтрофних видів фагетального комплексу і тому відносяться до підсоюзу Galio -Abietenion в союзі букових лісів Fagion sylvaticae. Другу групу утворюють дуже збідненні у флористичному плані ценози, які трапляються на дуже скелетних підзолистих ґрунтах та переважно легкосу-глинистих опідзоленних буроземах, що сформувались на слабо вапнистих відкладах з перевагою пісковиків. Вони характеризуються мінімальною участю пригніченого бука або майже повною його відсутністю. Основу покриву в цих угрупованнях становлять оліготрофи-ацидофіли, а угруповання відносяться до підсоюзу Vaccinio -Abietenion в союзі смерекових лісів Piceion abietis.

Ялицеві ліси першої групи поширені на кислих буроземах у смугах проходження менілітової світи та інших м'яких відкладів і флористично подібні до мішаних букових угруповань; з цієї причини фітоценологи франко-швейцарської школи інколи розглядали їх не тільки в рамках союзу Fagion, а навіть у складі єдиної з буковими лісами асоціації Fagetum carpaticum (Dentario glandulosae -Fagetum), Fagetum dacicum і навіть субасоціації Fagetum carpaticum typicum. Інколи їх відокремлювали на рівних правах з асоціацією Fagetum dacicum в окрему асоціацію Abietum dacicum, або розглядали у ранзі західнокар-патської субасоціації Galio - Abietetum f agetosum з асоціації Galio -Abietetum Wraber 1955 (1959) у складі окремого підсоюзу Galio-Abietion у союзі Fagion sylvaticae, що є таксономічно рівноправним з підсоюзом Еu - Fagenion (Dentario glandulosae - Fagenion). Інколи їх розглядали як угруповання Rubus hirtus - Abies alba. Й. Матушкевич відносить їх до асоціації Galio - Piceetum carpaticum (odmiana beskidzka) у підсоюзі Vaccinio -Abietenion. Індикаторами цього підсоюзу є Abies alba, Athyrium filix-femina, Fagus sylvatica, Hieracium murorum. Автори книги "Національний природний парк "Сколівські Бескиди". Рослинний світ" (2004) (див. Джерела інформації) віднесли смереково-буково-ялицеві ценози з пануванням у покриві видів класу Querco -Fagetea та дуже добрим відновленням ялиці до субасоціації Dentario glandulosae - Fagetum typicum. Ф. Свенс об'єднував такі угруповання у типи Phyllici - Rubi -Abietetum і Galio - Myceli - Abietetum із асоціації Fagetum carpaticum, але висував питання про доцільність виділення окремої асоціації Abietetum carpaticum. Пізніше цей автор розглядав їх як асоціацію Dryopterido dilatatae - Abietetum у групі асоціацій Abietetum albae із проміжного підсоюзу Galio - Abietenion -Vaccinio - Abietenion і відзначав їх подібність до асоціації Abietetum polonicum (Dziub. 1929) Br.-BI. et Vlieg. 1939. Автори інших робіт ялицеві ліси з домішкою бука та смереки, в яких флора якісно не відрізняється від флори букових лісів, виділяють у синтаксони Abieto-Fagetum, Fagetum abietetosum, Piceeto -Abietetum. В.Матушкевич відносив їх до асоціації Galio - Abietetum Oberd. 1962 у підсоюзі Galio -Abietenion союзу Fagion sylvaticae. Пізніше цей автор відніс їх до асоціації Abieti - Piceetum (montanum) Szaf, Pawt. et Kulcz. 1923 em J.Mat. 1967 із підсоюзу Vaccinio - Abietenion Oberd. 1962, а також до таксономічно неви-значених угруповань Abies alba - Oxalis acetosella J.Mat. 2001 із підсоюзу Galio rotundifolii - Abietenion Oberd. 1961 в союзі Fagion sylvaticae, що підтверджує плутанину у класифікації ялицевих лісів. Польські фітоценологи відносять ялицеві ценози першої групи до гірських лісів.

Евтрофні ялицеві угруповання вважають деградованим, збідненим варіантом асоціації Fagetum carpaticum або тимчасовим явищем, стадією маятникової зміни букових ценозів, або наслідком вирубки бука.

Систематичне положення фітоценозів другої групи також є спірним. На підставі флористичної подібності цих угруповань з високогірними смеречниками їх найчастіше вичленовували в окремі субасоціації: Piceetum tatricum abietetosum, Abietetum albae typicum в асоціації Abietetum carpaticum Br.-BI. et Vlieg. 1939, або асоціацію Abietetum polonicum, Abieti - Piceetum montanum, Vaccinio - Dicrani - Abietetum, які включають до складу підсоюзу Vaccinio - Abietenion у союзі Piceion abietis. Й.Моравєцта ін. відносили ці угрупування до союзу Luzulo - Fagion. Ф. Свенс розглядав їх у складі групи асоціацій Piceion - Abietis у союзі Vaccinio - Piceion.

Зарубіжні фітоценологи відносять їх до групи борів (ялицевих, нижньогірних смереково-ялицевих борів).

Й. Матушкевич та В. Матушкевич включають ялицеві ліси другої групи до асоціації Abieti - Piceetum (montanum) із підсоюзу Vaccinio - Abietenion. При цьому Й. Матушкевич вказує на відсутність у цих угрупованнях видів листяних лісів, а В. Матушкевич - на наявність у них "низинно-підгірських" і деяких видів супутників широколистяних лісів класу Querco - Fagetea. Однак частину угруповань, що трапляються на кислих або опідзолених, часто кам'янистих буроземах з участю у покриві Dryopteris austriaca, Lycopodium annotinum і деяких гірських видів і з добре розвиненим моховим ярусом із Hylocomium splendens, Polytrichum formosum, Thuidium, Mnium та ін., для яких характерна відсутність видів із союзу букових лісів, В. Матушкевич відносить до ендемічної польської асоціації Abietetum polonicum з підсоюзу Vaccinio - Abietenion. Й. Матушкевич до мішаних борів асоціації Abietetum polonicum відносить буково-ялицеві ліси з присутністю у покриві супутників бука, таких як Carex digitata, Dryopteris filix-max, Galeobdolon luteum, Viola reichenbachiana.

Ф. Свенс описав серед ценозів першої групи асоціацію Dryopterido dilatatae - Abietetum із субасоціацією D. d. - A. aruncetosum з двома варіантами, субасоціацію Dryopterido dilatatae - Abietetum typicum також з двома варіантами та субасоціацію Dryopterido dilatatae -Abietetum oxalidetosum. Ценози другої групи цей автор відніс до асоціації Vaccinio myrtilli -Abietetum і підкреслив їх більшу подібність до ценозів асоціації Abieti - Piceetum montanum, ніж до Abietetum polonicum. Автори книги "Національний природний парк "Сколівські Бескиди". Рослинний світ" (2004) (див. Джерела інформації) віднесли смереково-буково-ялицеві ліси, в яких бук часто співдомінує у ярусі А з ялицею, а у покриві є види класу Querco - Fagetea, до асоціації Abieti - Piceetum montanum, яку вони включають до підсоюзу Vaccinio - Abietion у порядку смерекових лісів Vaccinio - Piceetalia, а буково-смереково-яли-цеві та буково-ялицеві угруповання з добре розвиненим моховим ярусом із Dicranum scoparium, Leucobryum glaucum (Hedw.) Aongstr., Hylocomium splendens, Polytrichum commune Hedw. - до смерекових лісів асоціації Dryopteri dilatatae - Piceetum із союзу Eu - Vaccinio -Piceion. Враховуючи існуючі розбіжності у класифікації ялицевих лісів, флористичну близькість одних угруповань до букових, а інших - до смерекових лісів ми, слідом з Ф. Свенсом), схильні відносити ценози першої групи до підсоюзу Galio - Abietenion у союзі букових лісів Fagion sylvaticae, а в його рамках - до асоціації Abietetum albae і відмовитися від невдалої їх назви Dryopterido dilatatae -Abietetum, оскільки вид папороті Dryopteris austriaca ( синонім D. dilatata) більш характерний у нас для олігомезотрофних ялицевих лісів другої групи

Асоціація Abietetum albae (Galio -Abietetum) включає біля 80 видів вищих рослин, серед яких переважають види широколистяних лісів: Dentaria bulbifera, D.glandulosa, Dryopteris filix-mas, Galeobdolon luteum, Impatiens noli-tangere, Mercurialis perennis, Prenanthes purpurea та ін. і трапляються менш ніж 10 видів, притаманних корінним хвойним угрупуванням.

Деревостани часто багатоярусні, ялицеві з домішкою бука та смереки. Бук тут високостовбурний, росте за І-II бонінітетом, добре відновлюється. Це букові Д3бкЯц, рідше смереково-букові Д3см-бкЯц, буково-смерекові Д3бк-смЯц яличини, які описані у парку в діапазоні від 500 до 800 м на схилах різної орієнтації, крім північної. Ярус В складений в основному підростом головних лісоутворюючих порід з домішкою чагарникових видів Corylus avellana, Lonicera nigra, Sambucus nigra, S.racemosa, Sorbus aucuparia. Ялиця відновлюється дуже добре.

Субасоціація Abietetum albae typicum у нас представлена кількома варіантами. Var. Athyrium filix-femina (безщитниковий) Galio - Abietetum athyrietosum filix-feminae об'єднує найпоширеніші ялицеві ліси з пануванням у покриві папороті Athyrium filix-femina. Ялиця тут росте за І-Іа бонітетом. У ярусах А і С інколи трапляються смерека в тому числі аборигенна. Ценози поширені на висоті 600-650 м на помірно зволожених грунтах у транзитних та трансакумулятивних місцеполо-женнях на схилах різної орієнтації. Вони флористично найбагатші: до 27-28 видів на 100 м², близькі в цьому відношенні до фітоценозів варіанту Mercurialis perennis, однак відрізняються від них зростанням у покриві великих папоротей: Athyrium filix-femina, Dryopteris austriaca, Dryopteris carthusiana, Dryopteris filix mas і зрідка - наявністю олігот-рофних видів: Calamagrostis sp., Polygonatum verticillatum, Solidago virgaurea, Vaccinium myrtillus. Для ярусу В досить характерна значна кількість підросту бука. Трав'яний покрив виразно двоярусний. У першому під'ярусі - великі папороті, у другому - решта видів.

У домінантній системі це асоціація Fageto (sylvaticae) - Abietum (albae) athyriosum (filix-feminae) і Piceeto (abietis) - F. (s.) - A. (a.) athyriosum (filix-feminae).

Варіант ожиновий var. Rubus hirtus флористично подібний до аналогічних угрупувань, що описані Ф. Свенсом з тою різницею, що у НПП "Сколівські Бескиди" деревостани не розладнанні вибірковими рубками. Бук тут відновлюється трохи гірше, ніж у ценозах описаних вище варіантів. Із 16-24 видів вищих рослин, що відзначені у даному варіанті, понад 20 видів є індикаторами класу Querco -Fagetea і лише 4 - класу Vaccinio - Piceetea (Abies alba, Dryopteris austriaca, Gentiana asclepiadea, Picea abies). При цьому Abies alba є також індикатором і союзу Fagion sylvaticae, зокрема асоціації Luzulo nemorosae - Fagetum із підсоюзу Luzulo - Fagenion.

Угруповання даного варіанту дуже поширені у тих кварталах Схі-дницького лісництва, що межують з парком.

Варіант var. Mercurialis perennis (субасоціація Galio - Abietetuim mercurialidetosum) у флористичному відношенні відрізняється від попередньої. Тут присутні Carex sylvatica, Circaea lutetiana, Huperzia selago, Valeriana tripteris, які не описані у попередніх варіантах. Ценози трапляються на висоті 500-640 м в трансакумулятивних місцеположеннях на схилах різної орієнтації стрімкістю 20-25°, на багатих дрібноскелетних буроземах (еутрікових камбісолях), де потужність гумусово-акумулятивного горизонту А, становить не менше 18-20 см. Склад ярусу А від 9Яц1 Бк до 6ЯцЗБк1См. Ялиця часто віком до 150 років, діаметром до 100 см., висотою 28 м утворює ярус зімкнутістю крон 40%. Другий ярус з зімкнутістю крон 50 , складу 8Бк2Яц утворений переважно буком віком 40 років, висотою 24 м., діаметром до 36 см.

У домінантній системі це асоціації Fageto (sylvaticae) - Abietum (albae) mercurialidosum і Piceeto (abietis) - F. (s.) - A. (a.) mercurialidosum.

Субасоціація Abietetum albae aruncetosum представлена у парку евтрофним варіантом розрив-трави звичайної var. Impatiens noli-tangere (субасоціація Galio -Abietetum impatientosum). Ценози описано на максимальній для асоціації Abietetum albae висоті 800 м. У покриві нараховується від 15 до 23 видів. Проективне покриття ярусу С - максимальне (95-100 %). Він виразно двоярусний. Перший під'ярус С1 утворюють Impatiens noli-tangere (4), Aegopodium podagraria (+), Athyrium filix-femina (1), Dryopteris austriaca (+), D. filix-mas (+), Rubus hirtus (+), Salvia glutinosa (+). Інші трав'янисті рослини: Circaea alpina (+), C. lutetiana (+), Galeobdolon luteum (+), Oxalis acetosella (+), Phegopterisconnectilis (+), Saniculaeuropaea (+), Symphytum cordatum (+), Valeriana tripteris (+) - в другому підярусі С2 .

Субасоціація Abietetum albae oxalidetosum (Galio - Abietetum oxalidetosum) відзначена на східних схилах. Вона характеризується відносно малою кількістю вищих рослин (18 на 100 м²), незначним проективним покриттям ярусу С (50-60%) і відсутністю явно виявленого домінанта у покриві. Із 14 трав'янистих видів до класу Vaccinio - Piceetea відносяться 2: Gentiana asclepiadea і Majanthemum bifolium, a 8 - до класу Querco - Fagetea.

Субасоціація Abietetum albae caricetosum pilosae (Galio -Abietetum caricetosum pilosae); свіжі мегатрофні букові яличники волосистоосокові. Ці угрупування трапляються на транселювіальних частинах схилів стрімкістю 25-40 градусів на висоті 600-650 м. Склад деревостану від 9Яц1Бк до 7ЯцЗБк, зімкнутість крон 60-70%. Ялиця росте за І бонітетом.

В ярусі В - рясний підріст ялиці зімкнутістю 40%. Дещо менше представлений підріст бука (зімкнутість 10%).

У покриві панує Carex pilosa (60%), беруть участь Calamagrostis epigeios (1), Luzula luzuloides (3), Luzula sylvatica (+), Orthilia secunda (+), Poa nemoralis (+), Vaccinium myrtillus (+), Veronica officinalis (+).

Угрупування цієїсубасоціації займають проміжне положення між ценозами першої та другої груп, оскільки у покриві присутні у досить помітній кількості види оліготрофи, а вид Carex pilosa більш притаманний у Карпатах буковим і грабовим лісам.

Угрупування № 16 і 17 ми цілком умовно віднесли до ялицевих лісів асоціації Abietetum albae, оскільки у деревному ярусі тут панує ялиця. Але з формальної точки зору , тобто за флористичною класифікацією школи Браун-Бланке їх слід віднести до асоціації Dentario glandulosae - Fagetum.

У кварталі 2 Сколівського лісництва описане цікаве яворово-бу-ково-ялицеве угруповання зі складом деревного ярусу 7Яц2Бк1Яв. У ярусі С тут неподільно панують види фагетального комплексу порядку Fagetalia sylvaticae. Із супутніх видів відзначені Athyrium filix-femina (+), Petasites albus (1 -+), Polygonatum verticillatum (+). Панує Dryopteris filix-mas (2-3). Види темнохвойних лісів відсутні. Проективне покриття ярусу становить 65- 70%. У ярусі В переважає підріст ялиці (2-3) з домішкою бука (1) та явора (+). Таким чином деревостани поновлюються у первинному стані. За флористичним складом ці угруповання також відносяться до асоціації букових лісів Dentario glandulosae - Fagetum, var. Dryopteris filix-mas .

Com. Abies alba (Abietetum pauper) - це вторинні мертвопокривні ялинники, які характеризуються значною зімкнутістю крон (90-100 %). Вони відмічені на схилах у правобережній при-гирливій частині Павлового потоку.

Ялицеві ліси другої групи відносяться до підсоюзу Vaccinio - Abietenion, а в його рамках - до асоціації Vaccinio myrtilli -Abietetum. Це буково-смерекові, смерекові та букові суяличини С3 бк-смЯц, С3 смЯц, С3 бкСм. Флористично вони бідніші від фітоценозів першої групи. Тут нараховується всього близько 50 видів вищих рослин. Бук утворює незначну домішку в дерево-станах, інколи він взагалі відсутній або зростає у формі пригніченого підросту чи дерева другої величини з кривими стовбурами.

Види фагетального комплексу (Dryopteris filix-mas, Festuca drymeja, Galeobdolon luteum, Mercurialis perennis, Milium effusum, Prenanthes purpurea та ін.) в угрупованнях трапляються поодиноко, а у покриві панують види смерекових лісів класу Vaccinio - Piceetea (Dryopteris austriaca, Luzula sylvatica, Lycopodium annotinum, Majanthemum bifolium, Vaccinium myrtillus).

Характерною ознакою угруповань є наявність у більшості з них щільного мохового ярусу D, в якому трапляються Bazzania trilobata (L) Gray, Drepanocladus uncinates (Hedw.) Warnst., Hylocomium splendens, Leucobryum glaucum, Plagiomnium undulatum, Plagiothecium laetum B.S.G., Pleurozium schreberi (Brid.) Mitt., Rhitidiadelphus triquetrus та ін., а частіше за все панує Dicranum scoparium.

В рамках асоціації Vaccinio myrtilli - Abietetum чітко відокремлюються 3 субасоціації:

Субасоціація Vaccinio myrtilli-Abietetum dryopteridetosum austriacae (Abieti -Piceetum montanum dryopteridosum austriacae) характеризується пануванням у покриві папороті Dryopteris austriaca (10-65 %) і мінімальною участю видів фагетального комплексу. Інколи в другому під'ярусі покриву спостерігається співдомінування (30-60 %) Vaccinium myrtillus. У таких угрупованнях моховий ярус, як правило, має проективне покриття 70-90 %. Флористично це най-бідніші ялицеві ліси (6-17 видів вищих рослин на 100 м²).

Ліси цієї субасоціації описані на схилах різної орієнтації, окрім південної, переважно на дуже скелетних кам'янистих ґрунтах.

У домінантній системі це асоціація Piceeto (abietis) - Abietum (albae) dryopteridosum austriacae.

Субасоціація Vaccinio myrtilli - Abietetum typicum (= V. m. - A. vaccinietosum) (Abieti - Piceetum montanum vaccinietosum) характеризується досить значною участю у деревному ярусі смереки і добрим її відновленням, мінімальною участю бука, пануванням у покриві чорниці (25-95 %), відсутністю або мінімальною участю папороті Dryopteris austriaca. В типових угрупованнях флористична насиченість становить 9-19 видів на 100 м². Виключення - ценоз № 7, який відрізняється найбільшим флористичним багатством серед угруповань асоціації (25 видів на 100 м²) і найбільшою участю у покриві видів класу Querco -Fagetea порівняно з іншими ценозами. Однак типових евтрофів і тут немає. Моховий ярус із Dicranum scoparium, Pleurozium schreberi та інших видів повністю зімкнутий. Ценоз займає проміжне положення між підсоюзами Galio - Abietenion і Vaccinio - Abietenion.

Ценози субасоціації Vaccinio myrtilli - Abietetum typicum зосереджені переважно на теплих схилах південних румбів.

У домінантній системі це асоціації буково-смереково-ялицевих, смереково-ялицевих чорницевих лісів Fageto (sylvaticae) - Piceeto (abietis) - Abietum (albae) myrtillosum і P. (a.) - A. (a.) myrtillosum.

Субасоціація Vaccinio myrtilli - Abietetum luzuletosum sylvaticae (Abieti - Piceetum montanum luzuletosum sylvaticae) відрізняється неподільним пануванням у покриві ожики лісової (50-75%), присутністю у ньому чоловічої папороті (Dryopterisfilix-mas).

Як і у більшості угруповань асоціації, бук зростає у другому під'ярусі деревостанів, він пригнічений, часто з покривленими стовбурами, погано поновлюється.

У кв. 3 Сколівського лісництва на березі Журавлинного озера вузьку смугу утворює рідкісне ялицеве угруповання var. Leucobryum glaucum, у покриві якого зростають лише чорниця (+) і мохи Leucobryum glaucum (5), Dicranum scoparium (+) (фото 10). Аналогічні фітоценози на підзолистих ґрунтах, що сформувалися на магурських пісковиках, описані й поза межами Українських Карпат.

Сколівські Бескиди

Ялицеві ліси

Коментарі