Все починається з малого… і ліс

Все починається з малого… і ліс – не вийняток!

Літо – період тиші у лісі… Це не тому, що тихо у лісі, а тому, що цієї тиші треба дотримуватися відвідувачам лісу. Старатись якнайменше тварин турбувати, бо саме тепер дикі тварини виводять своє потомство не можна заважати їм піклуватись про свою малечу. Присутність людей у місцях, де живуть дикі тварини, створює так званий «фактор турбування», який викликає у тварин стан постійної напруженості, порушує добовий ритм їх життєдіяльності.

Пропоную невеликий екскурс у дику природу…

Птахи, якщо їх наполохати, змушені злітати з гнізда. Деякі птахи мають врівноважений тип нервової системи, вони обережні і швидко звикають до нової ситуації. Сіра ворона, наприклад, не відлітає далеко від пташенят, навіть якщо їх разом з гніздом переносять з верхніх гілок дерева на нижні. Вона повертається до гнізда, тільки-но від нього відійдуть.

Та якщо кілька разів потурбувати дику гуску - вона покидає гніздо назавжди. Годинами не повертаються до гнізда зігнані з нього журавлі, глухарі, качки. Яйця за цей час можуть охолонути - і з них не вилупляться пташенята.

Але ось пташенята вивелись. Батьки повинні безперервно їх годувати (кожні 15-17 хвилин світлого періоду доби), захищати від негоди, зігрівати. Зрозуміло, що може трапитися, якщо їм заважати. Пташенята, яких мати водить виводком (глухар, тетерев, куріпка та ін.), по сигналу тривоги розбігаються і затаюються, але частина відбігає задалеко, не чує потім материного голосу, гине від холоду, стає здобиччю хижаків.

Навіть проста допитливість, особливо властива підліткам, може призвести до трагічних наслідків. Здається, що там особливого: розсунув гілки або траву, помилувався голубенькими яєчками чи жовторотими пташенятами, та й пішов собі далі. Однак гніздо вже розмасковане, шлях до нього відкритий і вороні, й куниці, й тхору, і будь-якому іншому лісовому розбишаці.

Дорослих птахів не можна турбувати, коли вони линяють. У лебедів, гусей, качок, журавлів одночасно випадають всі пера крил, птахи втрачають здатність літати (лебідь — на півтора місяця), переховуються в найглухіших місцях.

На узліссях, на лісових галявинах часто можна бачити пташенят, які ще не вміють літати. Людям здається, що малюки випали з гнізда і можуть загинути. Пташенят ловлять, несуть додому... Цього робити не слід. Пташенята непосидючі, вони не випали, а покинули гніздо.

Батьки чують їх писк і носять їм їжу доти, доки ті не зможуть жити самостійно.

Не слід пестити й торкатися молодих звірят, бо чужий запах може відвернути від них матір. Ведмедиці ж, лосихи та деякі інші звірі, якщо вони з малятами, можуть на людину напасти, і неважко уявити, чим це може закінчитися.

Літо – найбільш сприятлива пора для мешканців лісу. Соковита трава на лісових галявинах, ніжна зелень молодих бруньок та листків на деревах та кущах – все це улюблена і, головне, корисна їжа для оленів та козуль.

Природа не випадково потурбувалась про те, що саме в цю пору в козуль з’являється малеча.

Восени та зимою козулі живуть групами, котрі об’єднують не більше 10-12 тварин різної статі і віку. Є серед них і дорослі самці, і самки з малими. Життя групою багато чим полегшує козулям існування в зимовий період, коли мало їжі і менше, ніж влітку, надійних сховищ. Разом їм легше шукати харчі, слідкувати за тим, що відбувається навколо і своєчасно попереджувати небезпеку.

Навесні групи розпадаються. Першими йдуть геть дорослі самці-рогачі. Потім йдуть вагітні самки, попередньо підшукавши глухе, добре приховане місце в лісі.

Малі народжуються в кінці травня – на початку червня. Кожна самка народжує 2, рідко 1 або 3, і зовсім рідко 4 козуленят. Народжуються вони в плямистому наряді: на спині та боках у них багато світлих і темних плям, смуг. Таке забарвлення робить їх непомітними серед трави та кущів, де вони ховаються.

Козуленята з’являються на світ з відкритими очима і непогано чують. Спочатку вони виглядають слабуватими і немічними, лежать біля матері, ледве рухаючись, і ніби набираються сил. Через декілька хвилин вони вже пробують вставати і присунутись ближче до матері. Вони шукають вим’я і починають енергійно смоктати молоко. Наївшись, заспокоюються і деякий час відпочивають.

Мати ретельно вилизує новонароджених, піклуючись про те, щоб хутро було чисте і пухнасте. Це зберігає тепло в їхніх слабеньких тілах.

Вже після 30-40 хвилин після народження козуленята роблять свої перші кроки. Спочатку це їм важко дається. Встаючи, вони випрямляють спочатку задні ноги, а потім передні.

Роблять 2-3 невпевнених кроки і падають, щоб розпочати все з початку. Після декількох таких спроб вони вже впевненіше тримаються на ногах, а через 10-15 хвилин здійснюють невеликі прогулянки в радіусі 3-5 м від матері.

В перші години життя козуленята погано відрізняють свою мати від інших тварин, близьких їй по величині. Вони легко плутають з нею навіть людину. В природі, правда, такого майже не буває, хіба в зоопарку.

Приблизно через 3-4 години мати залишає новонароджених самих, їй потрібно відпочити та поїсти, набратися сил. Надалі вона буде приходити до козуленят 3-4 рази на добу, щоб погодувати їх молоком, решту часу козуленята проводять самостійно.

Залишені матір’ю козуленята самостійно знаходять собі сховище десь під кущем. Лежать вони в характерній позі, скручені бубликом (так легше зберегти тепло), і, якщо почують наближення якоїсь тварини чи людини, завмирають без руху. Тому, зустрівши в лісі маленьких козуленят, не треба думати, що вони загубилися. Це зовсім не так – мати напевне знаходиться неподалік. Краще за все залишити козуленя в спокої, не турбувати його.

Козуленята майже не мають запаху. Їх потові залози малочислені, і майже не виділяють секрету – це також важливий нюанс, який допомагає їм уникнути зустрічі з хижаком. Лисиця або вовк можуть пройти зовсім близько і не почути козуленяти, яке заховалося. Виживанню сприяє також те, що козуленята одного приплоду перші два-три тижні гуляють окремо, на відстані 200-250 м одне від одного – якщо хижак натрапить на одного, то інші залишаться живі.

Мати добре запам’ятовує місце, де сховались її малі, і, коли приходить час годування, знаходить це місце безпомилково. Побачивши маму, козуленя встає з трави і підбігає до неї. Наївшись, воно близько півгодини ходить з матір’ю, не відлучаючись, інколи забігаючи вперед, але не далеко. Вже в першу добу козуленята під час такої прогулянки проходять чимало – до 300-400 м.

Мати уважно слідкує за малими. Вона завжди насторожі і при найменшій небезпеці робить різкий стрибок і втікає, голосно вдаряючи копитами в землю, роблячи якомога більше шуму. Це служить козуленяті сигналом. Він моментально лягає на землю, витягує шию і завмирає. Якщо небезпека минула, мати підходить до малого, обнюхує або торкається його носом, він встає і йде далі за нею.

Козулі оберігають дітей не тільки від зустрічі з хижаком, але й не допускають до них в перші пори і своїх родичів. Навіть дорослі самці, як правило, стараються не спілкуватися з малими. Всіх інших козуль, в тому числі і чужих козуленят, самка виганяє з ділянки, на якій знаходяться її діти.

В двотижневому віці затаювання в козуленят міняється реакцією втечі. До того часу вони суттєво підростають (маса збільшується в два рази), добре бігають і при потребі можуть покластися на свої ноги.

В цьому віці козуленята з одного приплоду відпочивають вже разом. Коли мати приходить їх годувати, вони одночасно вискакують з трави і починають смоктати молоко, стоячи по різні боки від неї. З цього часу всю сім’ю можна побачити в повному складі.

Рано вранці або з заходом сонця може пощастити побачити ігри козуленят. В них часто приймає участь і мати.

Материнське молоко є незамінною їжею для козуленят в перші півтора-два місяці. Але вже на 6-8 тижні вони починають їсти трави, а в віці понад 2 місяці вживають у їжу понад 10-15 видів рослин. Переходячи на рослинну їжу, козуленята в всьому стараються наслідувати свою матір: обнюхують і пробують жувати саме ті рослини, які їсть їхня мати. Потрібно сказати, що козулі дуже розбірливі щодо їжі.

Вони надають перевагу соковитим частинам рослин: ніжні молоді листочки, верхівки трав’янистих рослин з квітами та ягодами.

В віці близько місяця рослинна їжа стає невід’ємним компонентом раціону козуленят. Вони пасуться разом з матір’ю, розрихлюючи передніми ногами дерн і поїдаючи підземні частини рослин.

Козулі годують своїх дітей молоком до 2,5-3-місячного віку, від чого ті швидко ростуть, набираючи до осені 15-18 кг маси – приблизно половину маси дорослих тварин. Їхнє плямисте забарвлення змінюється на однотонне, рудуватого кольору, як в дорослих. Якщо в козуленяти розсунути хутро на грудях, то можна побачити шерсть з темними кінчиками – залишки характерного плямистого наряду.

В вересні козуленята починають облазити і рудий колір змінюється на зимовий – сірий. Восени козулі знову збираються в змішані групи, що об’єднують двох-трьох самок з дітьми, молодих річних козуль та дорослих самців. Такі групи нерідко змінюють свій склад, але елементарні одиниці - сім’ї – завжди постійні. Козуленята дуже прив’язані до матері і не покидають її навіть в найкритичніших ситуаціях.

Весною, перед телінням, самки, що очікують появи потомства, починають уникати товариства своїх майже дорослих дітей. Деякі з них нагло переслідують своїх матерів, і тим доводиться проганяти їх.

В відведений час з’являється потомство, і для козуль знову наступають неспокійні часи, повні турбот і тривоги за підростаючих козуленят.

Тому звертаюсь до всіх, хто любить ліс і його мешканців, хто живе біля лісу і з лісом: не втручаймось у природні процеси занадто інтенсивно!

Володимир Піщальник.
провідний інженер мисливствознавець
НПП "Сколівські Бескиди"

Сколівські Бескиди

Все починається з малого… і ліс – не вийняток!

Коментарі