Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Земноводні

На території національного парку трапляється 12 видів земноводних, з них 5 видів ряду хвостатих, 7 безхвостих (таблиця 1).

Таблиця 1. Таксономічна структура класу Земноводні (Amphibia) НПП "Сколівські Бескиди"

Ряд Родина Кількість видів
в Україні в НПП
Хвостаті - Caudata Саламандрові - Salamandridae 5 5
Безхвості - Salientia Круглоязикові - Discoglossidae 2 1
Квакші - Hylidae 1 1
Ропухи - Bufonidae 3 1
Жаби - Ranidae 6 4

Ймовірно, що окремі види земноводних (тритон звичайний, озерна жаба, ставкова жаба) у Сколівських Бескидах не виявлені через недостатній ступінь дослідження цієї території, а частина видів могла проникнути в гірські райони внаслідок антропогенних процесів у передгірських районах. На території національного парку зрідка трапляється жаба Лєссона Rana lessonae Camerano.

Загалом, на території національного парку виявлено 70% видів земноводних фауни України.

Ряд Хвостаті представлений однією родиною - саламандрові, яка в фауні України нараховує 5 видів. Три види занесені в Червону книгу України, але на території парку вони не є рідкісними. В НПП для земноводних важливим є урочище біля с. Коростів (Бутивльського лісництва), де серед заболочених ділянок сіножатей, присадибних городів, наявні потоки та комплекс ставків з частково проточною водою. Такі умови визначають багатство видового складу і підтримують популяції багатьох видів земноводних у динамічній рівновазі. Саме ця територія (насамперед, комплекс невеликих ставків) є важливим осередком для підтримки популяцій звичайного тритона Triturus vulgaris L., що досить рідкісний у Карпатському регіоні. Вид заселяє водойми як природного, так і антропогенного походження: пониження рельєфу, невеликі рови або сезонні дощові калюжі; найчастіше такі стації розташовані в листяних або змішаних лісах, населених пунктах. Тритон звичайний селиться у водоймах з різними глибинами, бідною або й багатою болотною рослинністю, але за наявності затінених ділянок, що достатньо прогріваються. Період розмноження триває протягом другої половини березня (у ранні весни) - першої декади травня. Водойми покидає протягом середини травня-червня, трапляється в цей період разом із ропухою сірою, кумкою жовточеревою, квакшою.

Крім звичайного тритона, у водоймах національного парку, трапляється крупніший і рідкісніший - гребецястий тритон Triturus cristatus Laur. Він заселяє практично ті ж біотопи, що і звичайний, але його чисельність досить низька і, можливо, продовжує зменшуватись. Період розмноження та біотопічні вимоги обох видів тритонів в умовах національного парку мало відрізняються, але гребенястий тритон надає перевагу більшим і глибшим водоймам. Покидає водойми пізніше, ніж звичайний, переважно у липні-серпні, а тому трапляється майже з усіма видами земноводних, личинками яких охоче живиться.

Ряд Безхвості нараховує 4 родини. Родини круглоязикові, квакші, ропухи на території парку представлені одним видом. Кумка жовточерева Bombina variegata L. (родина круглоязикові) заселяє, головним чином, долини гірських річок. Чисельність виду, порівняно з іншими земноводними, є найстабільнішою, що пов'язано з фенологією весняної активності та тривалим перебуванням у водоймах.

Кумка заселяє різні типи, переважно, мілководних водойм, але найчастіше - тимчасові дощові калюжі, невеличкі пересихаючі водойми, що утворенні на ерозійних ділянках схилів або вздовж лісових доріг біля малих чи середніх потоків, канави на лісових ґрунтових дорогах, які залишилися від коліс транспорту, а також водойми антропогенного або напівприродного походження (канави меліоративного призначення, ставки, кар'єри). Найбільша концентрація кумки у період розмноження виявлена в дощових калюжах глибиною понад 10 см, канавах і ровах, глибиною 25-40 см і більше. Хоча оточення водойм, які заселяє цей вид, дуже різноманітні, перевага надається тим, що розташовані на пологих схилах, де наявні польові дороги, або на околицях населених пунктів. Такі біотопи трапляються спорадично, тому кумка належить до типових представників фауни парку з мозаїчним поширенням. Найчастіше кумка розмножуються у слабо затінених водоймах (приблизно 25% затіненої поверхні води). Початок активності кумки реєструвався в кінці квітня, але розмноження і повноцінна активність цих тварин у різні роки спостерігалися з середини першої декади травня. У водоймах трапляється з іншими видами земноводних, переважно з звичайним та гребенястим тритонами, сірою ропухою та представниками групи зелених жаб. У кінці липня голосова активність кумок припиняється, а в кінці серпня та у першій половині вересня починається міграція до місць зимівлі, що знаходяться поруч з місцями розмноження, як правило на ерозійних ділянках схилів, у глибоких ямах і під корінням старих або мертвих дерев, в норах, під камінням. Однак, є випадки, коли в умовах Сколівських Бескид в серпні в кумок відбувається відкладання ікри, а личинки закінчують свої метаморфози в середині вересня, про що підтверджують спостереження інших дослідників.

Квакша звичайна Hyla arborea L. - вид звичайний на узліссях листяних лісів з наявністю чагарників, вузьких річкових долинах (річки Стрий, Опір). Для поселення квакші, як правило, необхідні хоч б незначні водойми з стоячою або слабопротічною водою. Віддає перевагу калюжам, канавам або схилам чи дамбам, на яких ростуть окремі чагарники або невисокі листяні дерева. Такі біотопи характерні вздовж берегів ставків біля с. Коростів, у місті Сколе. Сприятливим фактором для існування локальних мікропопуляцій квакші є поєднання різних типів ландшафту: лук, приватних сільськогосподарських ділянок, пасовищ, ґрунтових доріг, уздовж яких ростуть окремі деревця, чагарники. У водоймах трапляється тільки під час розмноження: протягом травня - першої декади червня. Знайдена у 19 із 23 закартованих водойм. Часто оселяється у сільських садах, обираючи, в першу чергу, плодовічагарники та невисокі дерева. Концентрація особин у популяціях квакші звичайної рідко перевищує 10 особин на 100 м2 (максимально зареєстрована концентрація: 47 особин на 100 м2 в одній декоративній водоймі). Хоч квакша й може успішно пристосовуватися до гірських умов на абсолютних висотах до 1100 м над рівнем моря, в НПП частіше спостерігається на рівнинних ділянках басейну верхнього Опору, віддає перевагу заплавам.

Із трьох видів ропух фауни України на теренах парку поширена ропуха звичайна (сіра) Bufo bufo L. Для цієї ропухи найбільш притаманні біотопи, що розташовані поблизу населених пунктів, приватних садиб і городів, берегів річок Кам'янка та Бутивля. Вона заселяє різноманітні дощові калюжі вздовж берегів річки Опір, де виникають найсприятливіші для розмноження цього виду умови. Розмножується сіра ропуха в дуже різноманітних водоймах, найчастіше - в ровах та мілководних стоячих або слабопротічних водоймах. Надає перевагу добре освітленим водоймам із достатньо прозорою водою навіть при незначній наявності болотної рослинності.

Найбільші концентрації сірих ропух у період розмноження виявлені у ставках с. Коростів (Бутивлянське лісництво) та в долині річки Кам'янки, біля урочища Дубина. В середині квітня, як правило, на цих ділянках на кожних 100 м берега шириною до 2 м, реєструвалось 20-40 особин, групами до 4-12 особин, але переважно по 4-8 ропух. У третій декаді квітня переважна більшість ропух покидає біотопи розмножень і переміщується на сусідні лісові та лучні ділянки. Масовий вихід дозрілих молодих особин з місць розмноження відбувається в кінці першої декади липня. Вони, як правило, протягом літа мігрують у лісові урочища, де й зимують. На початку травня місця розмноження сірої ропухи займають озерна та ставкова жаби. Вони, після пробудження, протягом одного тижня покидають свої зимові біотопи й переміщуються до мілководних берегів, де температура води вища, ніж у річках.

Ропуха веде нічний спосіб життя. На полювання виходить до заходу сонця, а вранці, з першими променями сонця, ховається в затишне місце.

На території парку найбільше видів налічує родина жаб. Домінантним видом у лісових урочищах національного парку є жаба трав'яна Rana temporaria L., але чисельність і щільність популяції пов'язана з умовами існування, наявністю вологи. Основні місця її концентрації під час розмноження зосереджені вздовж берегів річок Кам'янки та Бу-тивлі, на ставках сіл Коростів, Майдан. До розмноження приступає досить рано, як правило, з другої половини березня (у теплі ранні весни) - першої декади квітня, а до останньої декади квітня покидає водойми. У пізні і холодні весни може траплятись у водоймах протягом усього квітня, іноді навіть до першої декади травня. Часті ранньовесняні заморозки є головною причиною загибелі значної частини популяції та ікри. Протягом першої декади квітня реєструються групи по 5-15 особин, а щільність досягає 30-45 особин на 100 м2. Однією з водойм, де активно відбувається розмноження виду, є Журавлине (Мертве) озеро у Сколівському лісництві. В березні 2003 на ділянці водойми площею 10 м2 було нараховано до 100 особин. Тут же виявлена ікра. Жаби виявлені також у струмку, який витікає з озера. Поодинокі особини часто траплялися на лісових дорогах, стежках.

Жаба гостроморда Rana arvalis Nilss. - типовий вид лучних біотопів, площа яких на території національного парку є незначною і становить до 3% його території. Трапляється на ділянках, що чергуються між листяними лісами та сільськогосподарськими угіддями, сінокосами. Саме в таких біотопах концентрується головне ядро локальних популяцій. У кінці третьої декади березня, на початку першої декади квітня тут траплялися близько 3-4 великих груп. Найбільші групи налічували 25-50 особин на 10 м2. З іншими видами земноводних у водоймах трапляється рідко, утворює переважно моновидові тимчасові групи. Квітневі заморозки негативно впливають на перебіг та успішність розмноження виду.

Жаба Лєссона Rana lessonae. Зважаючи на те, що цей вид важко відрізнити від жаби ставкової Rana esculenta L., під час обліків ми розглядали цю групу як гібридну форму - Rana esculenta complex. Ці жаби трапляються переважно вздовж берегів ставків Сколівського району, зокрема риборозплідних ставків у с. Коростів. Розмножуються, як правило, з кінця квітня, але у водоймах перебувають протягом всього літнього періоду. Надають перевагу водоймам із стоячою водою, але розмножуються і на заплавних ділянках долини річки Бутивля. Загалом їх чисельність у національному парку є низькою, а поширення цілком пов'язане з антропогенними перетвореннями ландшафту, процесами синантропізації фауни.

Жаба озерна Rana ridibunda Pall, тримається глибоководних ділянок ставків і біля їх берегів. Для стацій цього виду характерна добре розвинена надводна і підводна рослинність, що відіграє важливу роль для створення оптимальних умов існування популяцій, особливо для успішного розмноження. Жаба озерна також тісно пов'язана з населеними пунктами і, очевидно, проникала в лісові райони Сколівських Бескид разом з поширенням ставкового господарювання, розвитком транспортної мережі, або ж розширенням об'ємів будівельних робіт, унаслідок яких на багатьох ділянках створювалися неглибокі та невеликі за об'ємом водойми. Виявлена у природних ставках (максимальна щільність особин - до 20 на 100 м2.) Часто формує спільні колонії з жабами Лєссона, утворюючи гібридні форми (Juszyk, 1987). Найвища концентрація озерних жаб виявлена на ставках с. Коростів Бутивлянського лісництва. У порівнянні з жабами Лєссона, озерні частіше заселяють глибші водойми з добре розвиненою болотною рослинністю. Основні місця зимівлі озерних жаб локалізуються на ставках та під берегами річки Бутивля, тому навесні особини цього виду часто спочатку реєструються в прибережній смузі річки, а пізніше переміщуються у стави.

Умови існування та стан популяцій земноводних на території парку. Долідженнями в басейні річки Опір встановлено переважання водойм антропогенного походження - 77,7%. У басейні Опору тимчасові калюжі складали - 76,2%, озерця з виключно дощовим живленням - 23,8%. Найвища кількість видів у водоймах антропогенного походження була виявлена в тимчасових калюжах -12, та ровах -10. Найбільша щільність у водоймах антропогенного походження різних земноводних. Серед водойм природного походження виявлено 10 видів земноводних.

У батрахокомплексах водойм Опору жовточерева кумка є масовим видом у самій долині ріки, виявлена в 88 водоймах з 93 досліджених, в т.ч. в ефемерних калюжах 63,5%, ровах 11,1%, дощових озерцях 8,2%, заплавних калюжах 4,6%, кар'єрах 3,3%, канавах 3,1%, ставках 2,1%, заплавах 1,5%, струмках 1,3%, різноманітних резервуарах 1,0%, старицях 0,3%. У заплавах, природних ставках, меліоративних каналах, резервуарах досягає щільності понад 50 особин на 100 м2.

Подібна щільність тритона звичайного виявлена лише в ефемерних калюжах, а сірої ропухи - в струмках (останні складають всього 7,8% від загальної кількості досліджених природних водойм). Найменша чисельність та щільність особин характерна для гребенястого тритона, який потребує інтенсивної охорони. Остаточні причини спаду чисельності гребенястого тритона ще не з'ясовані, але подібний процес спостерігається по всій Центральній Європі.

Для всіх видів тритонів важливе значення має наявність підводної рослинності або опалого листя на дні водойми. Важливим фактором для амфібій є оточення водойм. Найчастіше земноводні обирають водойми, навколо яких, або поруч розташовані луки, пасовища, поля і польові дороги. В умовах Сколівських Бескид прокладання ґрунтових доріг є сприятливим для поширення практично всіх видів амфібій. Наявність значних площ лісових кварталів навколо невеликих водойм або боліт не становлять перешкоди для їх заселення такими видами, як: Triturus alpestris, Triturus montandoni, Bombina variegata, Bufo bufo.

У долині Опору популяція Bufo bufo є переважно синантропною. Тут вид виявлений в 70 водоймах. Розмножується в дуже різноманітних місцях, але найчастіше в ефемерних калюжах (29,9%), заплавах (16,3%), старицях (15,3%), ровах (13,6%). Більшість водойм, де знайдені Bufo bufo, мезотрофного типу (89,0%) і, як правило, є антропогенними за походженням. Серед таких водойм найвищою щільністю виду відзначаються меліоративні канали - 28 особин на 100 м2.

Більшість амфібій, окрім деяких гірських лісових видів, надають перевагу водоймам із стоячою або слабопроточною водою. Тому трансформаційні процеси, що супроводжуються утворенням антропогенних водойм, позитивно впливають на збільшення видової різноманітності й сприяють вертикальному поширенню земноводних, особливо ропух і жаб. Майже всі види наймасовіше заселяють мезотрофні водойми з незначним затіненням водної поверхні (25%) і з наявністю трав'янистої рослинності в прибережній смузі. Важливим фактором у біотопах амфібій є оточення водойми. Позитивно на успішність розмноження амфібій майже завжди впливає поєднання кількох типів біотопів навколо водойми, особливо, природних і сільськогосподарських. Найчастіше в оточенні багатих земноводними водойм виявлені луки, пасовища, поля і польові дороги.

Живлення земноводних. Земноводні є хижаками. Для них характерна вікова зміна кормового раціону. Личинки усіх амфібій живляться різноманітними кормами: водоростями, коловертками, інфузоріями та іншими дрібними тваринами. Лише личинки безхвостих земноводних можуть тривалий час живитися виключно рослинною їжею, але й вони згодом потребують по-живнішого корму. Основу живлення дорослих земноводних становлять різні безхребетні тварин: черви, комахи, молюски, ракоподібні та ін.

Живлення земноводних на території парку залежить від біологічних особливостей виду, специфіки заселеного ними біотопу та ін. Так, у живленні жаби трав'яної понад 90% становлять наземні корми, а в раціоні жаби ставкової переважають водні та наземні безхребетні.

Живлення амфібій на території парку вивчали науковці Державного природознавчого музею НАН України (п. н. с. В. Б. Різун) та Інституту екології Карпат НАН України (к. б. н. О. С. Решетило, м. н. с. Ю. В. Канарський). Ними проаналізований вміст шлунків 225 земноводних трьох видів: ропухи звичайної, кумки жовточеревої, жаби трав'яної. З шлунків відібрано 2723 безхребетних. Середня кількість жертв на один шлунок становила: для кумки жовточеревої понад 10 екземплярів безхребетних, ропухи сірої- біля 40, жаби трав'яної - біля 10. Найвищим цей показник виявився для ропухи сірої за рахунок інтенсивного поїдання мурах.

Основу раціону кумки жовточеревої становили ногохвістки, двокрилі (імаго та личинки), кліщі. Крім комах, у шлунках кумок виявлені кільчасті черви (родина Lumbricidae) та молюски. Раціон кумки залежить від населення безхребетних, які населяють біотоп.

Природні екосистеми НІШ парку сприятливі для земноводних, яким притаманно значну частину річного циклу перебувати в лісових біотопах: розшукувати корм серед трави або лісової підстилки, шукати укриття для зимівлі. До таких тварин у першу чергу належить сіра ропухи, жаба трав'яна.

До раціону ропухи звичайної входили мурахи, ногохвістки та кліщі. Основу раціону жаби трав'яної становлять попелиці, імаго двокрилих, молюски, ногохвістки, перетинчастокрилі, цикадки. Молоддю земноводних у першу чергу поїдаються кліщі, ногохвістки і попелиці.

У досліджених шлунках земноводних виявлено 21 вид жуків-туру-нів, серед яких 4 види не попалися в пастки (Leistus rufomarginatus (Duft.), Bembidion properans (Steph.), Pterostichus oblongopunctatus (F.), Harpalus rubripes (Duft.)). Решта 17 видів представлені у зборах ґрунтовими пастками Барбера. Найбільшим консументом карабід виявилася ропуха звичайна, до раціону якої увійшло 17 видів цієї родини. Раціон жаби трав'яної нараховував 10 видів жуків-турунів.

Види, занесені в Червону книгу України. Ландшафти заходу України дуже різноманітні, а тому істотно впливають на географічний розподіл багатьох наземних хребетних тварин. Біологія земноводних тісно пов'язана з гідрологічними умовами локальних місцевостей і їх едафічними особливостями. Значне багатство ґрунтів, що визначається умовами рельєфу та ландшафтними структурами, зумовлює особливості видового різноманіття земноводних і формування їх ареалів. Такі закономірності добре помічені під час проведення фауністичних досліджень представників класу Amphibia та зоогеографічного аналізу фауни хребетних у західних областях України. Тому в умовах національного парку Сколівські Бескиди, особливо заслуговує на увагу той факт, що тут трапляються всі чотири види тритонів, а також саламандра Salamandra salamandra L.

На території парку саламандра є звичайним видом, але в суху, спе-котну погоду її виявити важко. Активною стає в сутінках, вночі та зранку, в дощову погоду її можна бачити і вдень. Так, в лісостанах Сколів-ського лісництва, за сприятливих погодних умов (мряки), зареєстровано понад 10 особин/км. Зимують саламандри під гнилими стовбурами, у комлевих дуплах, трухлявих пеньках, старих норах мишоподібних гризунів та кротів. Навесні з зимових сховищ виходять при температурі не нижче +10°С. Уникають яскравих сонячних променів і при температурі вище +25° заповзають у свої схованки.

На території національного парку локальні популяції карпатського та альпійського тритонів є чисельними і не перебувають під загрозою. Ендеміком Карпат є тритон карпатський Triturus montandoni Boulenger, занесений до Червоної книги України; він на території національного парку є досить поширеним і подекуди звичайним видом, трапляється уздовж лісових хребтів і ґрунтових доріг, що пролягають паралельно гірським потокам. Трапляється в буково-ялинових лісах, на гірських луках, заселяючи тут різні водойми, болота. Цей вид є фоновим і виявлений у водоймах 13 різних типів: у 8 природного походження і 5 - антропогенного. Під час розмноження карпатські тритони в більшості випадків утворюють спільні колонії разом з альпійськими тритонами. Найбільша щільність особин цього виду на 100 м2 водної поверхні виявлена в озерцях (до 52 особин), малих ставках природного походження (50), кар'єрах антропогенного походження (20), заплавних калюжах (15 особин).

Тритон альпійський Triturus alpestris Laur. широко розповсюджений і багаточисельний у водоймах НПП. Виявлений у 10 типах водойм (5 -природних і 5 - антропогенних). Найчисленніші популяції альпійських тритонів спостерігалися в природних ставках (до 50 особин на 100 м2 водної площі), озерах (до 36 особин), заплавних калюжах (10). В антропогенних водоймах найвища концентрація тритонів цього виду виявлена в кар'єрах (10 особин на 100 м2) і в ефемерних калюжах (до 7 особин).

Згідно з зоогеографічним поділом, зробленим професором М. Щербаком, на заході України, що належить до Палеаркти-чної області, виділені три зоогеографічні округи. Серед них Центрально-Європейський з Карпатським районом, у який входять чотири ділянки (Західна передгірна, Східна передгірна, Гірсько-лісова, Полонинська), Східно-Європейський, у який входять Східно-Європей-ська ділянка мішаного лісу з підділянкою Західного (Волинського) Полісся, а також Східно-Європейська ділянка листяного лісу та лісостепу з Дністровсько-Дніпровською (Правобережною) підділянкою. Третій, Придунайський округ, у регіоні обмежений Притисянським районом, який, у свою чергу, складається тільки із Закарпатської ділянки. Для цих територій характерні чіткі закономірності у видовому розподілі земноводних. Зокрема, для Центрально-Європейського округу, куди належить уся територія НПП "Сколівські Бескиди", характерне поширення саламандри, яка практично не трапляється в інших зоогеографічних округах України. Інші види: альпійський тритон, карпатський тритон, також наявні у національному парку, їх слід вважати найхарактернішими для Карпатського району Центрально-Європейського зоогеографічного округу.

Важливо, що в умовах парку є достатні умови для тривалого відтворення популяцій цих характерних для Східних Бескид тварин, які можуть бути привабливим предметом зоологічних та екологічних екскурсій, що досить перспективно для розвитку екологічного туризму у парку, його інфраструктури та впорядкування території у різні пори року. Властиво, якщо взимку в НПП найпопулярнішими є зимові види спорту та відпочинку, то навесні та влітку на його території є необхідні умови для проведення змістовних екологічних і зоологічних екскурсій пізнавального та наукового характеру, що має велику перспективу для розвитку парку, з можливістю залучення зацікавлених наукових установ інших країн Європи з метою дослідження цінних і рідкісних видів фауни.

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт