Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Вільхові ліси

Вільхові ліси на території НПП "Сколівські Бескиди" представлені угрупованнями вільхи чорної (Alnus glutinosa) та вільхи сірої (Alnus incana). Флористичний склад їх описано Л. Мілкіною та О. Ловеліус. Щодо класифікації цих лісів у представників школи Браун-Бланке немає однозначної точки зору. Про це свідчить робота В. Матушкевича. Цей автор відносить чорновільшняки до окремого класу, Alnetea glutinosae Br.-BI. et R. Tx. 1943, порядку Alnetalia glutinosae R. Tx. 1937, союзу Alnion glutinosae (Male. 1929) Meijer Drees 1936, або розглядає їх разом із сіровільшняками у складі підсоюзу Alnenion glutinoso-incanae Oberd. 1953 у союзі Alno-Ulmion Br.-BI. et R. Tx. 1948. Ще раніше аналогічний (об'єднюючий) підхід до класифікації вільхових лісів ми знаходимо у працях Ф. Свенса, та у Й. Матушкевича.

Немає однодумців серед представників школи Браун-Бланке і щодо класифікації сіровільхових угруповань. Так С. Михалік та А.Ш арий включають їх разом з чорновільш-няками до союзу Alno - Padion Knapp 1942 em. Medw. - Korn. ар Mat. et Bor. 1957 у порядку Fagetalia sylvaticae. Але Е. Гадач відніс їх до союзу Alnion incanae Pawt. in Pawf., Sokot. etWal. 1928. Е. Гадач і С. Стойко уточнюють положення союзу Alnion incanae Pawl. 1928 і відносять його до порядку Prunetalia R. Тх. 1952.

Чорно- та сіровільхові угруповання територіально (кліматично) розділені. Перші поширені переважно на рівнинах. У гірських регіонах вони трапляються окремими фрагментами на передових хребтах на границі з передгір'ям, на нижніх гіпсометричних рівнях річкових долин. Сіровільхові ценози - типово гірські. І лише в місцях контакту оба види вільхи утворюють мішані деревостани з участю обидвох порід. Крім того, вони різняться флористично і фітоценотично. Відзначені також і деякі відмінності у хімізмі грунтів. Тому ми відмовляємося від раніше прийнятого підходу і слідом за Е. Гадачем розглядаємо їх у різних союзах.

З огляду на те, що у флорі угруповань вільхи сірої понад 1/4 видів є індикаторами порядку Fagetalia sylvaticae і разом з індикаторами класу Querco - Fagetea вони становлять 1/3 флористичного складу ценозів, ми відносимо сіровільшняки до порядку Fagetalia sylvaticae, а не Prunetalia.

Сіровільхові угруповання на території НПП "Сколівські Бескиди" ніде не займають значних площ, але досить часто трапляються в окремих локалітетах у басейнах рік Стрий, Опір, Рибник Майдансь-кий, Золотий потік, Семенів потік, Бутивля, Павлів потік та ін. на вирівняних, часто перезволожених поверхнях річкових терас, а також на їх схилах в межах 480-650 м н. р. м. Сіровільшняки із басейну р. Рибник Майданський (39 угруповань) вже описані раніше. Тут ми додаємо до цих описів характеристику ще 15 ценозів.

Флористично це дуже багаті гігромезофільні та мезогігрофільні мезо- та евтрофні угруповання (сируваті та сирі сіровільхові сугруди та груди). Лише у наших описах у їхньому складі зафіксовано понад 100 видів вищих рослин, у тому числі 21 вид дерев і чагарників. Але якщо додати до цього списку знайдені раніше Aconitum moldavicum, Agrostis tenuis, Ajuga reptans, Carduus bicolorifolius, Cirsium rivulare, Clinopodium vulgare, Epilobium montanum, Equisetum telmateia, Geranium phaeum, Glyceria plicata, Hypericum perforatum, Leucanthemum vulgare, Lythrum salicaria, Majanthemum bifolium, Mycelis muralis, Phegopteris connectilis, Peucedanum palustre, Prunella vulgaris, Salixfragilis, Sanicula europaea, Tussilago farfara, Veratrum lobelianum, у тому числі властиві для хвойних лісів гірські та бореальні види: Homogyne alpine, Huperzia selago, Lycopodium annotinum, Vaccinium myrtillus, то флористичний склад сіровільшняків нараховуватиме біля 130 видів. Серед них багато представників сирих і мокрих лучних угруповань - Carex brizoides, Equisetum palustre, Filipendula denudata, Myosotis palustris, Ranunculus repens, Scirpus sylvaticus, Scutellaria galericulata, Stellaria nemorum,

Valeriana simplicifolia та ін., а також бур'янові види - Galeopsis speciosa, Rumex alpinus, тощо.

Однак слід зауважити, що понад половини видів флори сіровільшняків відрізняються показником константності, тобто вони трапляються в одному-двох із 15 охарактеризованих нами угруповань, 1/4 видів -константністю II (3-5 угруповань), 1/5 видів - константністю III (6-8 описів), константністю IV (9-11 описів) - Glechoma hirsuta та Stellaria nemorum, константністю V (12 і більше описів) - лише Alnus incana.

Характерною рисою ценотичної структури сіровільхових лісів є багатоярусність трав'яного покриву. Перший під'ярус височиною до 100 см утворюють Aconitum variegatum, Athyrium filix-femina, Cirsium oleraceum, Dryopterisfilix-mas, Festuca gigantea, Filipendula denudata та ін. Другий під'ярус височиною до 50 см - Geranium phaeum, Mercurialis perennis, види роду Petasites, тощо, третій, приземний, утворюють Asarum europaeum, Galeobdolon luteum, Lysimachia nemorum, Oxalis acetosella та ін.

Угруповання з пануванням у деревному ярусі Alnus incana С. Міхалік та А. Шарий, Й. Матушкевич, В.Матушкевич відносять до двох асоціацій: Alnetum incanae Ludi 1922 (= Alnetum incanae Aich. et Siegr. 1930) та Caltho (laetae) - Alnetum (Zarzycki 1963) Stuchlik 1968 (Caltho - Alnetum (Zarzycki 1963) Jasiewicz 1965). При цьому Міхалік і Шарий відмічають, що значні регіональні відмінності у видовому складі зумовлюють виділення східнокарпатських відмін, але яких не вказують. Е. Гадач у союзі Alnion incanae відокремлює 4 асоціації: Alnetum incanae Ludi 1922, Matteucio - Alnetum incanae HadaC et Terray 1989, Alnus incana - Thelipteris thelipteroides і Anthrisco nitidae - Alnetum incanae Smarda 1950. Е. Гадач та С. Стойко в Ужанському національному парку описали асоціації Matteucio - Alnetum incanae та Anthrisco nitidi -Alnetum incanae. Раніше Ф. Свенс у рамках асоціації Alnetum incanae відокремлював 3 варіанти: варіант з Petasites officinalis (=P. hybridus) і P.kablikianus, варіант типовий, варіант з Allium ursinum. Ми ж схиляємось до думки, що внаслідок значної кількості описаних згаданими авторами відповідних варіантів (зокрема варіант з Allium ursinum описаний у 13 місцезростаннях1, варіант типовий у 16 місцезростаннях, варіант з Petasites - у 11 місцезростаннях) їх можна вважати за самостійні асоціації, які відрізняються за флористичним складом і структурою угруповань.

Субасоціація Alnetum incanae typicum (ас. Incano - Alnetum petasitosum, ас. Alnetum (incanae) petasitosum (Incano - Alnetum stellarietosum) характеризуються домінуванням у покриві Petasites albus (1-3) і Stellaria nemorum (2-4). Угруповання трапляються на рівнинних і нестрімких (5-10 градусів) ділянках у межах 550-640 м. Біля половини їх флористичного складу становлять види із категорій інших. У межах субасоціації з найвищою константністю V відзначено Caltha palustris, Galeobdolon luteum, Petasites albus, Stellaria nemorum, з константністю IV- Aegopodium podagraria, Athyrium filix-femina, Cirsium oleraceum, Dryopteris carthusiana, D. filix-mas, Glechoma hirsuta, Lamium purpureum, Melandrium dioicum, Urtica dioica.

На лівобережній терасі р. Кам'янка у кв. 2 Сколівського лісництва описано флористично оригінальне угруповання субасоціації. В ярусі А зімкнустю 60% разом з Alnus incana (3) зростають поодинокі особини Carpinus betulus (+), Fagus sylvatica (+), Fraxinus excelsior (+). В ярусі В зімкнутістю 20% - Acer pseudoplatanus, Carpinus betulus, Fraxinus excelsior, Sambucus nigra, Sorbus aucuparia. В ярусі С з проективним покриттям 70% знайдено Petasites albus (60%), Calamagrostis sp. , Cardamine amara (+), Carex sylvatica (+), Cirsium oleraceum (+), Epilobium sp. (+), Eupatoriumcannabinum (+), Galeobdolon luteum (1), Galium sp. (+), Geranium robertianum (+), Glechoma hirsuta (1), Poa nemoralis (+), Ranunculus repens (+), Rubus hirtus (+), R. idaeus (1), Salvia glutinosa (1), Senecio fuchsii (+), Stachys sylvatica. В моховому ярусі D (проективне покриття 40%) зростають типові для сіровільшняків види: Bazzania trilobata, Eurhynchium striatum, Marchantia polymorpha L, Mnium cuspidatum (Hedw.) Kop., Plagiomnium undulatum, Pleurozium schreberi, Polytrichum formosum, Thuidium tamariscinum.

Асоціація Allioso ursini - Alnetum incanae (ac. Incano - Alnetum alliosum ursini) включає понад 30 видів вищих рослин, серед яких 12 видів відносяться до категорії інших. Це найменш поширені на території парку фітоценози, які потребують охорони. Між тим, молоде угруповання № 2, що описане на правобережній терасі р. Рибник Майданський, вже у 1997 році було пошкоджено під час трелювальних робіт. Але угрупованню №1 нічого не загрожує, бо воно знаходиться у слабо доступній місцевості. Сіровільшняки ведмежоцибулеві описані й за межами парку, зокрема у Старявському лісництві Старосамбірського ДЛ Г, у Бориславському лісництві Дрогобицького ДЛГ, у Гільчанському лісництві Сторожинецького ДЛГ.

У домінантній системі це асоціація Alnetum (incanae) alliosum ursini.

Асоціація Lunario redivivae - Alnetum incanae відзначається відсутністю у покриві деяких індикаторів асоціації Alnetum incanae, порядку Fagetalia sylvaticae і класу Querco-Fagetea, в тому числі більшості мезогігрофільних видів, оскільки відповідні угруповання, на відміну від попередніх, трапляються не на геохімічно підлеглих вирівняних поверхнях низьких терас, де відбувається акумуляція принесеної ззовні вологи, а у транзитних місцеположеннях на схилах терас стрімкістю 10-35 градусів. Індивідуальне проективне покриття домінанту покриву Lunaria rediviva коливається від 25 до 60%, загальне - від 85 до 100%. Характерна присутність Scopolia carniolica.

У домінантній системі класифікації рослинності це асоціація Alnetum (incanae) lunariosum (redivivae).

Асоціація Petasito kablikiani - Alnetum incanae - одна з найпоширеніших на території парку. З понад 60 видів складу фітоценозів 25 видів відносяться до категорії інших.

Деякі угруповання відзначаються добре розвиненим багатовидовим моховим ярусом. В угрупованні № 8 у цьому ярусі з проективним покриттям 65% присутні Bazzania trilobata Eurhynchium striatum, Marchantia polymorpha, Mnium cuspidatum, Plagiomnium undulatum, Pleurozium schreberi, Polytrichum formosum, Thuidium tamariscinum.

Угруповання цієї субасоціації С. Міхалік і А. Шарий віднесли до асоціації чорновільшняків Caltho - Alnetum, не дивлячись на те, що деревостани тут сіровільхові без домішки вільхи чорної.

Крім охарактеризованих угруповань, описані 2 молодих сіровільхових ценоза у нижньому правобережжі Павлового потоку, які відносяться до цієї ж асоціації. Перше з пануванням у трав'яному покриві Petasites kablikianus (5) відрізняється наявністю у ньому видів, які не відзначені у табл. 4.19. Це Carex sylvatica (+), Doronicum austriacum (+), Gentiana asclepiadea (+), Lamium purpureum (+), Luzula pilosa (+), Lysimachia nummularia (+), Melandrium dioicum (+), Telekia speciosa.

Друге з пануванням Petasites kablikianus (4) характеризується наявністю у покриві Aegopodium podagraria (3) і Telekia speciosa (1). Petasites hybridus (= Petasites officinalis), який інколи панує під ярусом вільхи сірої (Swies, 1982 б), у нас зростає переважно на узліссях сіровільшняків і вербових угруповань, вздовж доріг, а під наметом дерев трапляється набагато рідше.

В домінантній системі це угруповання асоціації Alnetum (incanae) petasitosum (kablikiani).

У басейні р. Рибник Майданський та у долині р. Опір описані угруповання асоціації Matteucio-Alnetum incanae (ac. Alnetum matteuciosum. Сіровільшняки з пануванням у покриві Carex brizoides, Filipendula denudata, Impatiens noli-tangere, Mercurialis perennis, Urtica dioica, які дали підстави для віднесення їх за домінантною класифікацією до асоціацій Alnetum (incanae) caricosum (brizoidis), А. (і.) filipendulosum (denudatae), A. (i.) impatientosum (noli-tangeris), A. (i.) mercurialidosum (perennis), A. (i.) urticosum (dioicae), ми віднесли до відповідних варіантів. Близькі до них угруповання описані в Бещадському народному парку.

Чорновільхові угруповання. Вільха чорна (в. клейка) - евтрофний неморальний вид, який утворює ценози переважно на торф'янисто-мулуватих і (рідше) дерново-глейових ґрунтах. Чорновільшняки просуваються в Українських Карпатах углиб гірської системи на відстань 2-30 км від передгір'я. Вони трапляються окремими ізольованими локалітетами площею 0,02-1,0 га майже виключно на річкових терасах, де спостерігається застійність ґрунтових вод, які протягом вегетаційного періоду стоять близько до поверхні. Під час дощів тут відбувається поверхневе затоплення. Найвищі на північно-східному макросхилі Українських Карпат місцезростання чорновільхових угруповань (близько 625-650 м.) відмічені в долині р. Прут. У гірських регіонах Польщі, Румуни такі угруповання знайдені на висоті до 750 м.

Перші вказівки про наявність в Українських Карпатах ценозів Alnus glutinosa належить І.П. Федцю та С.В. Шевченку, хоча відомості про зростання цього виду в даному регіоні відносяться до кінця XIX століття. На усьому північно-східному макросхилі Українських Карпат зараз нараховується біля 30 місцезнаходжень чорновільхових угруповань. Найбільша їх кількість зосереджена в НПП "Сколівські Бескиди".

Короткі описи чорновільхових ценозів подає С.М. Стойко. У працях Л.І. Мілкіної подано опис флористичних і фітоценотичних особливостей чорновільшняків, а також список їх флори, що включає близько 50 видів деревних, чагарникових і трав'янистих рослин.

Частина послідовників школи Браун-Бланке відносять чорновільхові ценози до асоціації Alnetum glutinosae із союзу Alnion glutinosae (Male. 1929) Meijer Drees 1936 у порядку Alnetalia glutinosae (Vlieg. 1937) R. Tx. 1937 із класу Alnetea glutinosae Br.-BI. et R. Tx. 1943. Окремі автори вважають, що вони відносяться до союзу Alno - Padion Knapp 1942 (= Alno - Ulmion Br.-BI. et R. Tx. 1943) із порядку Fagetalia sylvaticae. В інших випадках різні угруповання вільхи чорної ділять між обома порядками.

Маючи на увазі значне представництво у ценозі чорновільшняків видів із порядку Fagetalia sylvaticae ми, слідом за Е. Гадачем розглядаємо чорновільхові угруповання у союзі Alnion glutinosae і відносимо їх до порядку Fagetalia sylvaticae.

Флористично карпатські ценози A. glutinosa подібні до чорновільшняків рівнинних регіонів України. Цей факт підтверджує думку Ю.Р. Шеляг-Сосонко зі співавторами про слабку диференціацію цих угруповань на географічні варіанти. В угрупованнях A. glutinosa цілком відсутні монтанні та бореальні види, які трапляються в сіровільхових ценозах. Решта їх видів є спільними, що зумовлює подібність у структурі покриву і віднесення сіро- і чорновільшняків до підсоюзу Alnenion glutinoso - incanae Oberd. (1953) в порядку Fagetalia sylvaticae.

В чорновільхових угрупованнях на території НПП "Сколівські Бескиди" ми зафіксували понад 80 видів вищих рослин. Ценози характеризуються як монодомінантними, так і мішаними смереково-вільховими деревостанами переважно порослевого походження II бонітету (виключення становлять ліси в кварталі 5 Сколівського лісництва, де вільха чорна переважно росте за І класом бонітету). У деревному ярусі зрідка трапляються Abies alba, Acer pseudoplatanus. Специфічну еколого-ценотичну групу утворюють мезо- й евтрофні види трав, які за реакцією на рН ґрунтового розчину є нейтрофілами, а також помірними та слабкими ацидофілами. У сирих гігротопах типовими є гігромезофіти: Carex brizoides, Cirsium oleraceum, Impatiens noli-tangere, Juncus effusus, Lysimachia nemorum, Mentha longifolia, Petasites albus, Ranunculus repens, Stellaria nemorum, у мокрих гігротопах - мезо- та типові гігрофіти: Alisma plantago-aquatica, Caltha palustris, Equisetum palustre, Galium palustre, Lycopus europaeus, Lysimachia vulgaris, Lythrum salicaria, Polygonum hydropiper, Ranunculus flammula. У межах міста Сколе в чорновільшняку, що зростає на захід від автотраси м. Стрий - м.Сколе, знайдено рідкісний для Карпат вид Oenanthe banatica.

Асоціація Caltho - Alnetum (ас. Alnetum calthosum) представлена типовою субасоціацією (С. - A. typicum) на торф'янисто- та мулувато-глейових ґрунтах і варіантами var. Urtica dioica, var. Juncus effusus (ас. Alnetum juncosum effusii; ас. Glutino -Alnetum juncosum effusii), var. Filipendula denudata на дерново-глейових ґрунтах. Угруповання типової субасоціації відзначаються найбільшим флористичним багатством (до 39 видів на 100 м2).

Флористично багате угруповання var. Filipendula denudata описане у кв.13 Сколівського л-ва на вирівняній ділянці правобережної тераси р. Опір на висоті біля 450 м. У ярусі В, крім вільхи чорної, поодиноко трапляються Alnus incana, Picea abies. Травяний покрив багатоярусний, повністю зімкнутий. Під'ярус С1 висотою понад 120 см утворюють Cirsium oleraceum (1), Filipendula denudata (3), під'ярус С2 висотою біля 80 см утворений Aegopodium podagraria (+), Athyrium filix-femina (+), Juncus effusus (+), Mentha longifolia (1), Rumex sp. (+), Scirpus sylvaticus (1, +). У під'ярусі СЗ висотою біля ЗО см зростають Caltha palustris (+), Carex remota (+), Chaerophyllum aromaticum (+), Epilobium palustre (+), Equisetum palustre (+), Galium uliginosum (+), Impatiens noli-tangere (+), Lathyrus pratensis (+), Lycopus europaeus (+), Myosotis palustris (+), Scutellaria galericulata (+), Scirpus sylvaticus (+), Stachys sylvatica (+). У приземному ярусі С4 зростають Cerastium sylvaticum (+), Galeopsis speciosa (+), Lysimachia nummularia (+), Mentha arvensis (+), Stellaria nemorum (1, +), St. palustris (1, +). Подібні за флорою угруповання вільхи чорної є також у межах м. Сколе.

Субасоціація Caltho-Alnetum caricetosum (brizoidis) описана раніше як асоціація Alnetum caricetosum brizoidii, асоціація A. (g.) caricosum (brizoidis). Ці угруповання - найбідніші у флористичному відношенні (11-22 вида вищих рослин на 100 м2).

Фітоценози № 7 і 8 (У Майданському лісництві) мають лісокуль-турне походження. Вільху чорну тут насаджували у 1968 році. Це найвіддаленіше від теплого передгір'я місцезнаходження вільхи чорної, яка внаслідок не досить сприятливого для її зростання клімату відзначається уповільненим ростом.


1 С. Михалік і А. Шарий в Бєщадському народному парку описали 11 місцезнаходжень сіровільхових угруповань з Allium ursinum, в тому числі удвох з них цей вид панував у покриві.

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт