Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Стежками легендарної Тустані

Зупинка 24. Смерекове насадження

Стежка петляє по досить крутому схилу та через мішані лісостани з участю у складі ялиці, смереки бука виходить в насадження із чистої смереки.

Смерека звичайна. Дерево висотою до 45 м і діаметром стовбура до 2 м. Хвоя чотиригранна, темно-зелена, блискуча. Шишечки: чоловічі - червоно-жовті сережки, жіночі - пурпурно-червоні, пізніше зелені. Цвіте в травні. Вид характеризується значною морфологічною мінливістю. Смерека Східних Карпат суттєво відрізняється за генетичними особливостями від смереки в інших районах ареалу, зокрема - в Альпах. Шишки цієї східнокарпатської гірської різновидності смереки мають вузькі, гострі лусочки. Пірамідальна крона та пониклі гілки, дозволяють швидко очищатися від снігу. У смереки з рівнин - гілки розпростерті, широкі.

В кінці XIX - на початку XX ст. смерека масово висаджувалася і та висівалася на місці зрубаних природних лісостанів. При цьому насіння для створення таких штучних насаджень заготовлялося в Альпах, Судетах, Богемії, Моравії. Крупні лісовласники закуповували насіння у спеціалізованих фірм - на той час не звертали уваги на походження насіння. Саме тому в наших лісах трапляються різні форми смереки, як типові - гостро луската чи туполуската, так і проміжні між ними (іл.36).

Шишки смереки різних форм
36. Шишки смереки різних форм. Фото В. Крамарця

Смерека, перенесена в Прикарпаття із центральноєвропейської частини. З свого ареалу, в умовах Сколівських Бескид росте добре, але у віці більше 50-60 років починає всихати. Всихання прискорюють хвороби (спричинені грибами) та деякі комахи. В насадженні, через яке ми проходимо, основним збудником хвороб смереки є опеньок осінній.

Опеньок осінній. Гриб із м'ясистою шапочкою на довгій жорсткій та еластичній ніжці (іл.37).

Опеньок осінній
37. Опеньок осінній. Фото В. Крамарця

У молодих грибів із шляпкою зростається кільце, яке зберігається і в старших грибів у верхній частині ніжки. Гриби ростуть поодиноко або великими колоніями в яких може бути до кількох сотень екземплярів. Спори грибів добре проростають на свіжих пнях (від чого й пішла назва) або на зламаних деревах. Під корою утворюється біла плівка грибниці. Гриб є збудником білої периферійної (заболонної) гнилі - гнила деревина набуває волоконної структури та стає світлішою від не зачепленої гниллю. Після руйнування пня грибниця перетворюється в чорні шнури подібні до відростків коріння дерев - ризоморфи, довжина яких може сягати кількох десятків метрів. Саме ризоморфи (іл. З8) сприяють подальшому поширення гриба і, через тонкі корінці, можуть заселяти здорові дерева. Опеньок осінній має мінливе забарвлення.

Ризоформи опенька на мертвому стовбурі смереки
38. Ризоформи опенька на мертвому стовбурі смереки. Фото В. Крамарця

Деякі вчені вважають, що мінливість зовнішнього вигляду опенька залежить від дерева, на якому паразитує цей гриб. Інші вважають, що під спільною назвою опеньок осінній об'єднується які мінімум чотири різних види грибів. У будь-якому разі, цей гриб (чи кілька грибів) є небезпечним паразитом смереки в умовах Прикарпаття, особливо там, де смерека росте на місці букових та ялицевих деревостанів. Опеньок - добрий їстівний гриб, якого збирають в кінці літа та восени. Для вживання в їжу його слід обов'язково відварювати і першу воду зливати. Після заморозків опеньки не варто збирати - під дією холоду зростає їх токсичність.

В штучно створених насадженнях інтенсивно розвивається ще один небезпечний збудник хвороб смереки - коренева губка.

Коренева губка. Цей дереворуйнівний гриб-збудник є небезпечним збудником кореневих гнилей хвойних порід, рідше може траплятися на листяних. Плодові тіла гриба добре маскуються - вони утворюються в порожнинах ґрунту між ураженими коренями, в підстилці, під корою гнилих пнів. Спори розлітаються та найкраще заселяють оголену деревину - особливо при пошкодженнях в нижній частині дерева. Дуже добре заселяє свіжі пні. В насадженні швидко поширюється ппи контакті хворого та здорового коріння. Коренева губка спричиняє центральну строкату гниль - на бурому фоні добре помітно білі плямки. Грибниця швидше розкладає целюлозу тому загальне забарвлення гнилі - буре. Такого кольору їй надає не зруйнований грибом лігнін, але в порожнинах гнилої деревини залишаються білі рисочки та цяточки целюлози. В соснових лісах коренева губка особливо небезпечна у молодому віці. Для смереки найбільш небезпечна після 50-60 років. Тривалий час гриб розвивається приховано - тільки уважне око помітить характерне потовщення в нижній частині дерева, блідо-зелену або жовто-зелену хвою. Інколи діагностувати хворобу допомагають птахи: через гниль в дерево проникають великі мурашки-деревоточці та засновують тут свої сім % добуваючи комах деякі з дятлів зимою видовбують глибокі отвори в нижній частині стовбура (іл.39).

Дерево, уражене кореневою губкою
39. Дерево, уражене кореневою губкою. Фото В. Крамарця

На останній стадіях розвитку хвороби відбувається швидке та інтенсивне всихання дерева. У вогнищах кореневої губки формуються хронічні осередки масового розмноження стовбурових шкідників, основними з яких в умовах Сколівських Бескидів є короїди (особливо короїд-друкар), вусачі (великий та малий чорні ялинові, блискучегрудий, матовогрудий та ін.), рогохвости (великий хвойний та фіолетовий).

Короїд-друкар (типограф). Цей невеликий (довжиною до 5 мм.) жук є одним із найбільш небезпечних потенційних шкідників смереки в наших умовах. Розвивається на ослаблених, відмираючих деревах, розшукуючи їх за запахом. Облюбувавши дерево, самець вигризає вхідний отвір та шлюбну камеру. Тут він парується із двома-трьома самками. Кожна з них прогризає свій маточний хід, по боках якого відкладає яйця. За кілька днів з них виходять личинки, які прокладають свої окремі ходи. Личиночиі ходи густі, звивисті, проходять на границі кори та заболоні. Біля маточного ходу вони тонкі а потім поступово розширюються - личинка збільшується в розмірах, тому й збільшується розмір ходу, який вона прогризає. У кінці ходу личинка утворює лялечкову колисочку, де заляльковується і перетворюється в жука. Молоді жуки на перших порах має дещо світліше забарвлення. Розвиток яєць, личинок та лялечок триває півтора-два місяці в залежності від погодиш умов та висоти над рівнем моря. Короїд-друкар прискорює відмирання ослаблених дерев, а при масовому розвитку може заселяти практично здорові смереки та ялиці.

Великий хвойний рогохвіст. Досить крупна комаха, яку в народі інколи називають осиною царицею. З осою самку рогохвоста можна спутати тільки за кольором - крила у неї жовті, на черевці поперечні жовті смуги (іл. 40). Правда, у неї ми не побачимо так званої осиної талії - вузької перетяжки між грудьми та черевцем, яка характерна для ос. На кінці тіла самки є довгий відросток, від якого й пішла назва цієї комахи.

Рогохвіст великий
40. Рогохвіст великий. Фото В. Крамарця

Рогохвости літають в наших лісах протягом всього літа. Після парування самка відкладає яйця досить глибоко в деревину . Личинки прокладають круглі ходи в деревині, щільно забиті буровою мукою До вильоту із дерева дорослих особин, зовнішніх ознак заселення ми не побачимо. При виході з деревини дорослі рогохвости вигрівають ідеально круглий отвір діаметром 5-6 мм, таке враження ніби хтось просвердлив дерево свердлом.

Вусачі. Назвали цю родину жуків вусачами за пишні вуса - у деяких видів вони • в кілька разів перевищують довжину тіла. У самців вуса довші. В наших лісах на смереці найчастіше трапляються так звані "чорні вусачі", або монохамуси, особливо - великий чорний ялиновий вусач, малий чорний ялиновий вусач. При відкладанні яєць самка надгризає кору, куди відкладає яйця. Білі, дещо сплющені, з розширеними передньогрудьми личинки (іл. 41) прокладають звивисті ходи під корою та глибоко в деревині. На сегментах тіла у личинок є так звані "рухальні мозолі", з допомогою яких вони пересуваються в тісних ходах, тому ноги у них або взагалі відсутні, або недорозвинені. Перед виходом дорослі особини вигризають овальний вихідний отвір.

Личинка вусача
41. Личинка вусача. Фото В. Крамарця

Опад смереки збільшує кислотність ґрунту. Тому тут появляються рослини характерні для темнохвойних лісів. Типовим їх представником є кислиця звичайна.

Кислиця звичайна. Невисока рослинка без надземного стебла із нижніми прикореневими листочками. Вони яскраво-зелені, з розташованою на довгому черешку пластинкою, що складається із трьох частинок, кожна з яких має вигляд маленького сердечка. Квіти біло-рожеві з п'ятипелюстковою оцвітиною та п'ятироздільною чашечкою. Пелюстки вкриті рожевими або ліловими жилками. Плід - коробочка, зовнішній шар якої після дозрівання тріскається і насіння з силою викидається назовні. Та й сама насінина не хоче пасивно чекати своєї долі - після дощу її оболонка від вологи тріскається та, ніби з катапульти, відкидає насінину на 1-2 м. В жарку погоду для зменшення випаровування листочки згортаються. Закриваються вони і на ніч - о 19-20 годині а в 3-4 годині ранку розгортаються горизонтально. Реагують також на холодну дощову погоду - теж згортаються, щоб зменшити силу удару важких крапель дощу. Народна назва цієї рослини - заяча капуста, заячий квасок, листочки у неї кислуваті на смак, від чого походить і латинська назва виду "ацетоселла" - кисла.

<<< назад | на початок | вперед >>>

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт