Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Сколівщина

Свідник Д.О.

Найчастіше на Сколівщину їздять через Стрий. Перед Нижнім Синьовидним автомобільну дорогу перетинає залізничний міст, який став своєрідними в`їзними воротами Сколівського району.

Верхнє Синьовидне

Кілька кілометрів далі, там, де ріка Стрий зливається з Опором і потяг зі Львова долає перший карпатський тунель, розкинулось на кілька кілометрів селище міського типу Верхнє Синьовидне (Синьовидсько, Синьоводне).

Синьовидсько згадують у Галицько-Волинському літописі від 1240 року. Тут колись було городище, є сліди руїн колишнього монастиря, в якому 1240 року зупинився князь Данило Галицький, повертаючись з Угорщини. У різні роки тут бували Шашкевич, Головацький, Заревич, Франко.

Місцевих бойків вважали дуже здібними до торгівлі та підприємництва. На торговицях майже всіх галицьких міст, навіть у Кракові та Закопаному, можна було бачити бойків-крамарів із Синьовидного, що торгували сушеними овочами, грибами та виробами з дерева.

Петро ЯцикІз Верхнього Синьовидного походить Петро Яцик (1921-2001). Доробившись у Канаді в будівельному бізнесі значних статків, він став найвідомішим українським меценатом. Петро Яцик заснував Міжнародний благодійний фонд "Ліга українських меценатів", став одним із фундаторів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, засновником Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика...

Долина Стрия

Гора Парашка височіє над долиною ріки Стрий, яку хотіли за радянських часів загатити греблею, щоб створити водосховище. Тоді б опинилося під водою старовинне село Крушельниця з дерев`яною церквою Пресвятої Трiйцi (1842).

У 1895-1896 рр. долиною річки Стрий планували збудувати залізницю Верхнє Синьовидне - Кропивник - Турка - Самбір. Однак ці плани так і не було реалізовано. В 1895-1906 роках цією трасою проклали лише лісову вузькоколійку Верхнє Синьовидне - Крушельниця, продовжену пізніше до Рибника з відгалуженнями на Зубрицю та Мальманшталь.

Ця залізниця існувала до 1969 року. Нещодавно вийшла книжка Андрія Бассараба, Михайла Гнатишина, Ігоря Чудійовича "Вузькоколійки Сколівських Бескидів", у якій описані ця та інші локальні залізниці. Їх будували здебільшого для перевезення лісу. Однак у 1930-х роках на ній було запроваджено пасажирський рух. Ця лінія стала однією з перших малих залізниць Європи, яка отримала ліцензію для туристичного руху. Зараз Львівська обласна ліга інтелектуальної творчості здійснює проект "Карпатський трамвай" для вивчення вузькоколійних залізниць, збереження їх залишків як пам`яток історії техніки та вивчення можливостей використання локальних залізниць з туристичною метою.

За Верхнім Синьовидним видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору. Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою зі смоляками було поранено Олексу Довбуша, і його кров залила берег.

Урич

На північ від ріки Стрий у селі Урич Сколiвського району є Державний iсторико-культурний заповiдник "Тустань". За княжих часів тут було місто-фортеця Тустань.

Центральна частина укріплень площею три гектари була розташована на скельній групі Камінь. Лише тут збереглися 4000 пазів і врубів, висічених у скелі. Як вважав Михайло Рожко, дерев`яна забудова Тустані, вмонтована у природні скелі, існувала з другої половини IX до середини XIII століття. Фортеця була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі. Висотна структура наскельної забудови, наземні оборонні стіни висотою 15 метрів, п`ятиповерховий житловий комплекс XIII століття з висотою поверхів 3,5-4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, видовбана в скелі, та дві цистерни) свідчать про високий рівень тодішньої будівельної техніки.

За легендою, Тустань "з того називається, що як до руських князів приїжджєли купці, так була варта і казала їм: "Ту стань", тож мусіли платити цло і брати пашпорти".

А про Урич так пишуть: "Колись давно на місці нинішніх скал один князь побудував собі замок, в якому він мав мешкати. Але якось одного разу він поїхав у похід. Коли він ся вернув, то побачив, що його замок горить, чи татари напали, чи хтось запалив. І тоді він закричав: "Горіш, горіш!" Від того потім і назвали село Оріч, а потім Урич. Той князь мав і доньку Параску, яка скоро вмерла. Він свою дочку поховав на горі, яку потім почали називати Парашка."

Сколе

Долиною ріки Опір дорога прямує на Сколе. Якщо перейти від присілка Дубини мостом через річку, то за кілька кілометрів натрапляємо на невеликий, але дуже гарний водоспад на річці Кам`янці.

Районний центр Сколе вперше згаданий в історичних документах, датованих 1397 роком, але археологічні знахідки свідчать про те, що люди почали заселяти цю територію набагато раніше.

Після смерті Володимира Великого 1015 року його син Святослав, який князював у Турові на Поліссі, довідавшись про вбивство своїх братів Бориса та Гліба, вирішив тікати до Угорщини, звідки походила його дружина. Та його наздогнали воїни брата-суперника Святополка. За наказом Святополка Святославу сколюють голову. Згідно з легендою, це й дало назву селу Сколе.

Поряд із селом Сколе 1660 року дідич Олександр Заславський заснував містечко Олександрію. В центрі містечка було споруджено дерев`яний замок. З часом за містечком залишилась назва Сколе. У XVIIІ ст. у містечку та присілку Демні було закладено доменну піч і скляну гуту. В XІХ ст. дідич Сколе граф Євген Кінський будує в Демні паровий тартак. 1864 року тут було засновано найбільшу в Галичині сірникову Фабрику.

1886 року підприємці Гредель і Шмідт купують у Кінських сколівські ліси. Барон Гредель розбудував лісові промисли, заклав каменоломню, механічні майстерні, гідроелектростанцію.

1912 року Сколівщина була виділена зі Стрийського повіту, і місто Сколе стало повітовим центром. Після прокладання через Сколе залізниці 1885 року в місті та околицях інтенсивно розвивається рекреаційне господарство. В цей період було відкрито пансіонати, відпочинкові вілли, туристичне інформбюро, кінотеатр, пляжі над річкою Опір, трамплін, хокейне поле, ковзанку і першу в Карпатах санну трасу. Збереглися в місті дерев`яні церви Св. Пантелеймона (XVIII ст.) та Св. Параскеви (XVII ст.).

Сможе

Сусіднє село Тухля описане у повісті Івана Франка "Захар Беркут". Неподалік, на схилах гори Маківки навесні 1915 року Січові Стрільці стримували наступ російських військ, які наступали через Карпати на Угорщину.

Напевно, вихідці з Тухлі заснували село Тухольку, що лежить зараз поблизу траси Львів - Мукачеве. Неподалік, у Тисовці, готувався до Різдва та інавгурації новообраний Президент Віктор Ющенко зі своїм колегою з Грузії Міхаїлом Саакашвілі.

Збереглася у Тухольці дерев`яна церква Успення Богородицi (1858), а поруч у селі Сможе - церква Св. Михаїла (1874). Королівське село Сможе існувало з 1553 року. 24 жовтня 1760 р. король Август ІІІ зробив його містечком, надавши маґдебурзьке право та герб. Відтоді до 1939 року існувало Сможе Містечко та село Нижнє Сможе.

Це було справді міні-містечко з населенням двісті мешканців, ратушею, кількома крамницями та ремісничими майстернями. Двічі на рік тут проводили триденні ярмарки. Сможе мало також свій герб. За австрійських часів неподалік було засновано три німецькі колонії - Аннаберґ, Карльсдорф та Феліцієнталь.

Місцева легенда говорить, що назва Сможе (Сморже) походить від грибів: "Кілько ту сморжів родится в лісах? Міхами носят. А давно тих лісів було щи ни тілько і всягди повно сморжів. Єдна людина могла за пару годин набрати їх тілько, що треба було фіров везти. Вся ота місцевість називалася Сморже. За тоти гриби, певно, знало не менче людий по світу, як про ярмарки на волів, що ту були, коли наше село містом величали. То дуже файно Франко описав... Письменник любив і за грибами походити, і пстругів наїмати в Стрию. Як бувало набере грибів, то каже, що дуже справедливо назвали наше містечко Сморжев".

За Сможем вже недалеко до Закарпаття. Поїзд на шляху до Закарпаття долає найдовший в Україні залізничний тунель (1747 м.), споруджений 1887 року між станціями Бескид та Скотарське, та два менші тунелі.

Автомобільна дорога раніше спиналась на крутий Середній Верецький перевал. Тепер машини їздять трохи довшою, але менш стрімкою дорогою зі згладженими підйомами через Сможе та Тишів.

Джерело: Газета "Поступ" від 7 травня 2005 р.

Коментарі

Bogdan K. 12.05.2014 року пише:

Тут закралася помилка. Цитую:
“(Сможе
Cусіднє село Тухля описане у повісті Івана Франка “Захар Беркут”.)”
Насправді біля с.Сможе не Тухля, а Тухолька. А І.Франко в своїй повісті згадує село Тухлю, що недалеко від Славська і с. Сможе не має до цього ніякого відношення. З повагою Bogdan K.


Ім’я або нік
Пошта
Сайт