Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Легенди нашого краю: Парашка

Гой там на горі, на високій,
Трава збагряніла.
То кров з серця Параски
Полонину вкрила.

Не скорилась бусурману,
Що в полон хтів взяти.
Гостре вістря в груди вбила
За милі Карпати.

Гой на горі, та на Голій,
Що неба сягає,
Вітер свище, виє, стогне -
До помсти взиває! Гой!

В розтоці над потоком Бутивля поселився здавна рід Ілька Оленича. Званий був Оленичем, бо тримав стадо оленів, яких випасав на травистих полонинах й узбіччях довколишніх гір.
Було у роду велико дворище, добра господарка. Боронили їх грізною зброєю від лихого напасника. Влучно цілив з лука Ілько Оленич, міцно вмів тримати меча.

Та мав в серці велику тугу, бо жив вдівцем. Залишила кохана дружина по собі лиш дочку Параску, яку любив над усе життя. Ростив її, леліяв, немов ніжну квітку. Але були до серця Парасці не дівочі пестощі. Звикла-бо вона змалку до мисливських ловів, не боялася хижого звіра, зналася на зброї. Манив її, вабив у нетрі дрімучий і праліс. Росла Параска І відважною, немов леґінь. І всміхався в зажурі Ілько Оленич.

Та коли набридали ратні вправи, бігла Параска до дівчат-поселянок на веселі дівочі забави. Гуртом співали пісень, кружляли хороводи, гадали на судженого. Не за горами була весна, у Карпатах - найкраща пора. Гріє сонце, щебечуть пташки, оживає природа

Гей весна в горах, гей весна!
Сонце, радість людям принесла.
Виганяйте враз череду.
Хай сопілка спів а попереду...
Агов, агов, бойки! Гей! Гей!

Дівчата, немов лісові мавки, - голівки в квітах. І линуть понад плаєм їх співанки.

Аж раптом загуділо, ніби грім. Струсонулися гори, зблякло сонце, застогнала земля. Віддався луною дикий гик. Вкрила Карпати темрявою поганська хмара-орда. Засмерділи смолоскипи, засвистіли стріли, залискали шаблі. Оскалилась довкіл на згарищах смерть. Посягнув лихоманець й на Оленичеве обійстя. Миттю гукнув мужній газда люд до зброї. Жінки, дівчата - до лісу! Аж тут як тут Параска, Гуртуй, доню, жіноцтво, стрімкіш веди на Голу гору. Зраділа в запалі Параска: не буде тобі, батьку, сорому за доньку. І заплакав грізний Оленич та спромігся лиш: бережи себе, доню.

Вітром кинулась Параска у гори, а ЗА нею - жінки, діти. Швидко долали вони крутосхили. Та поганські коні виявилися прудкішими. Несамовите гикання упирається в спини. І вже чути надлюдський стогін та зойки. Нараз повернулася Параска до ворога обличчям - лиснув в її руці меч. Отак і зустріла вона на самісінькому шпилі гори віч-на-віч ординську навалу. Боронилася мужньо, хоробро, лиш не вистачило дівочої сили. Тоді вмить здійняла вона до горі меча і в'їлося холодне лезо між тугі груди. Так і завмерло на губах: не лежати мені горілиць перед тобою, враже... Й закричав несамовито гидкий ординець - впала Парашка, впала!..

Раптом луснув над верховинами грім. Заблищали блискавиці. Спопелили нараз дикунів. Розверзлась земля й поглинула Параску-горянку. І ЛИШ скаженіло стогнав вітер та голосили прадавні смереки:

Розкололася гора,
Земля затремтіла.
І хоробру Параску
Навік схоронила.
Над вершиною літає
Сизокрила пташка
І лунає понад плаєм:
Я - гора Парашка.

З оповідок старших бойків с. Коростова записала Я.Бандурович з Берегова

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт