Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Репрезентативні ділянки
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Все починається з малого… і ліс – не вийняток!

Літо – період тиші у лісі… Це не тому, що тихо у лісі, а тому, що цієї тиші треба дотримуватися відвідувачам лісу. Старатись якнайменше тварин турбувати, бо саме тепер дикі тварини виводять своє потомство не можна заважати їм піклуватись про свою малечу. Присутність людей у місцях, де живуть дикі тварини, створює так званий «фактор турбування», який викликає у тварин стан постійної напруженості, порушує добовий ритм їх життєдіяльності.

Пропоную невеликий екскурс у дику природу…

Птахи, якщо їх наполохати, змушені злітати з гнізда. Деякі птахи мають врівноважений тип нервової системи, вони обережні і швидко звикають до нової ситуації. Сіра ворона, наприклад, не відлітає далеко від пташенят, навіть якщо їх разом з гніздом переносять з верхніх гілок дерева на нижні. Вона повертається до гнізда, тільки-но від нього відійдуть.

Та якщо кілька разів потурбувати дику гуску - вона покидає гніздо назавжди. Годинами не повертаються до гнізда зігнані з нього журавлі, глухарі, качки. Яйця за цей час можуть охолонути - і з них не вилупляться пташенята.

Але ось пташенята вивелись. Батьки повинні безперервно їх годувати (кожні 15-17 хвилин світлого періоду доби), захищати від негоди, зігрівати. Зрозуміло, що може трапитися, якщо їм заважати. Пташенята, яких мати водить виводком (глухар, тетерев, куріпка та ін.), по сигналу тривоги розбігаються і затаюються, але частина відбігає задалеко, не чує потім материного голосу, гине від холоду, стає здобиччю хижаків.

Навіть проста допитливість, особливо властива підліткам, може призвести до трагічних наслідків. Здається, що там особливого: розсунув гілки або траву, помилувався голубенькими яєчками чи жовторотими пташенятами, та й пішов собі далі. Однак гніздо вже розмасковане, шлях до нього відкритий і вороні, й куниці, й тхору, і будь-якому іншому лісовому розбишаці.

Дорослих птахів не можна турбувати, коли вони линяють. У лебедів, гусей, качок, журавлів одночасно випадають всі пера крил, птахи втрачають здатність літати (лебідь — на півтора місяця), переховуються в найглухіших місцях.

На узліссях, на лісових галявинах часто можна бачити пташенят, які ще не вміють літати. Людям здається, що малюки випали з гнізда і можуть загинути. Пташенят ловлять, несуть додому... Цього робити не слід. Пташенята непосидючі, вони не випали, а покинули гніздо.

Батьки чують їх писк і носять їм їжу доти, доки ті не зможуть жити самостійно.

Не слід пестити й торкатися молодих звірят, бо чужий запах може відвернути від них матір. Ведмедиці ж, лосихи та деякі інші звірі, якщо вони з малятами, можуть на людину напасти, і неважко уявити, чим це може закінчитися.

Літо – найбільш сприятлива пора для мешканців лісу. Соковита трава на лісових галявинах, ніжна зелень молодих бруньок та листків на деревах та кущах – все це улюблена і, головне, корисна їжа для оленів та козуль.

Природа не випадково потурбувалась про те, що саме в цю пору в козуль з’являється малеча.

Восени та зимою козулі живуть групами, котрі об’єднують не більше 10-12 тварин різної статі і віку. Є серед них і дорослі самці, і самки з малими. Життя групою багато чим полегшує козулям існування в зимовий період, коли мало їжі і менше, ніж влітку, надійних сховищ. Разом їм легше шукати харчі, слідкувати за тим, що відбувається навколо і своєчасно попереджувати небезпеку.

Навесні групи розпадаються. Першими йдуть геть дорослі самці-рогачі. Потім йдуть вагітні самки, попередньо підшукавши глухе, добре приховане місце в лісі.

Малі народжуються в кінці травня – на початку червня. Кожна самка народжує 2, рідко 1 або 3, і зовсім рідко 4 козуленят. Народжуються вони в плямистому наряді: на спині та боках у них багато світлих і темних плям, смуг. Таке забарвлення робить їх непомітними серед трави та кущів, де вони ховаються.

Козуленята з’являються на світ з відкритими очима і непогано чують. Спочатку вони виглядають слабуватими і немічними, лежать біля матері, ледве рухаючись, і ніби набираються сил. Через декілька хвилин вони вже пробують вставати і присунутись ближче до матері. Вони шукають вим’я і починають енергійно смоктати молоко. Наївшись, заспокоюються і деякий час відпочивають.

Мати ретельно вилизує новонароджених, піклуючись про те, щоб хутро було чисте і пухнасте. Це зберігає тепло в їхніх слабеньких тілах.

Вже після 30-40 хвилин після народження козуленята роблять свої перші кроки. Спочатку це їм важко дається. Встаючи, вони випрямляють спочатку задні ноги, а потім передні.

Роблять 2-3 невпевнених кроки і падають, щоб розпочати все з початку. Після декількох таких спроб вони вже впевненіше тримаються на ногах, а через 10-15 хвилин здійснюють невеликі прогулянки в радіусі 3-5 м від матері.

В перші години життя козуленята погано відрізняють свою мати від інших тварин, близьких їй по величині. Вони легко плутають з нею навіть людину. В природі, правда, такого майже не буває, хіба в зоопарку.

Приблизно через 3-4 години мати залишає новонароджених самих, їй потрібно відпочити та поїсти, набратися сил. Надалі вона буде приходити до козуленят 3-4 рази на добу, щоб погодувати їх молоком, решту часу козуленята проводять самостійно.

Залишені матір’ю козуленята самостійно знаходять собі сховище десь під кущем. Лежать вони в характерній позі, скручені бубликом (так легше зберегти тепло), і, якщо почують наближення якоїсь тварини чи людини, завмирають без руху. Тому, зустрівши в лісі маленьких козуленят, не треба думати, що вони загубилися. Це зовсім не так – мати напевне знаходиться неподалік. Краще за все залишити козуленя в спокої, не турбувати його.

Козуленята майже не мають запаху. Їх потові залози малочислені, і майже не виділяють секрету – це також важливий нюанс, який допомагає їм уникнути зустрічі з хижаком. Лисиця або вовк можуть пройти зовсім близько і не почути козуленяти, яке заховалося. Виживанню сприяє також те, що козуленята одного приплоду перші два-три тижні гуляють окремо, на відстані 200-250 м одне від одного – якщо хижак натрапить на одного, то інші залишаться живі.

Мати добре запам’ятовує місце, де сховались її малі, і, коли приходить час годування, знаходить це місце безпомилково. Побачивши маму, козуленя встає з трави і підбігає до неї. Наївшись, воно близько півгодини ходить з матір’ю, не відлучаючись, інколи забігаючи вперед, але не далеко. Вже в першу добу козуленята під час такої прогулянки проходять чимало – до 300-400 м.

Мати уважно слідкує за малими. Вона завжди насторожі і при найменшій небезпеці робить різкий стрибок і втікає, голосно вдаряючи копитами в землю, роблячи якомога більше шуму. Це служить козуленяті сигналом. Він моментально лягає на землю, витягує шию і завмирає. Якщо небезпека минула, мати підходить до малого, обнюхує або торкається його носом, він встає і йде далі за нею.

Козулі оберігають дітей не тільки від зустрічі з хижаком, але й не допускають до них в перші пори і своїх родичів. Навіть дорослі самці, як правило, стараються не спілкуватися з малими. Всіх інших козуль, в тому числі і чужих козуленят, самка виганяє з ділянки, на якій знаходяться її діти.

В двотижневому віці затаювання в козуленят міняється реакцією втечі. До того часу вони суттєво підростають (маса збільшується в два рази), добре бігають і при потребі можуть покластися на свої ноги.

В цьому віці козуленята з одного приплоду відпочивають вже разом. Коли мати приходить їх годувати, вони одночасно вискакують з трави і починають смоктати молоко, стоячи по різні боки від неї. З цього часу всю сім’ю можна побачити в повному складі.

Рано вранці або з заходом сонця може пощастити побачити ігри козуленят. В них часто приймає участь і мати.

Материнське молоко є незамінною їжею для козуленят в перші півтора-два місяці. Але вже на 6-8 тижні вони починають їсти трави, а в віці понад 2 місяці вживають у їжу понад 10-15 видів рослин. Переходячи на рослинну їжу, козуленята в всьому стараються наслідувати свою матір: обнюхують і пробують жувати саме ті рослини, які їсть їхня мати. Потрібно сказати, що козулі дуже розбірливі щодо їжі.

Вони надають перевагу соковитим частинам рослин: ніжні молоді листочки, верхівки трав’янистих рослин з квітами та ягодами.

В віці близько місяця рослинна їжа стає невід’ємним компонентом раціону козуленят. Вони пасуться разом з матір’ю, розрихлюючи передніми ногами дерн і поїдаючи підземні частини рослин.

Козулі годують своїх дітей молоком до 2,5-3-місячного віку, від чого ті швидко ростуть, набираючи до осені 15-18 кг маси – приблизно половину маси дорослих тварин. Їхнє плямисте забарвлення змінюється на однотонне, рудуватого кольору, як в дорослих. Якщо в козуленяти розсунути хутро на грудях, то можна побачити шерсть з темними кінчиками – залишки характерного плямистого наряду.

В вересні козуленята починають облазити і рудий колір змінюється на зимовий – сірий. Восени козулі знову збираються в змішані групи, що об’єднують двох-трьох самок з дітьми, молодих річних козуль та дорослих самців. Такі групи нерідко змінюють свій склад, але елементарні одиниці - сім’ї – завжди постійні. Козуленята дуже прив’язані до матері і не покидають її навіть в найкритичніших ситуаціях.

Весною, перед телінням, самки, що очікують появи потомства, починають уникати товариства своїх майже дорослих дітей. Деякі з них нагло переслідують своїх матерів, і тим доводиться проганяти їх.

В відведений час з’являється потомство, і для козуль знову наступають неспокійні часи, повні турбот і тривоги за підростаючих козуленят.

Тому звертаюсь до всіх, хто любить ліс і його мешканців, хто живе біля лісу і з лісом: не втручаймось у природні процеси занадто інтенсивно!

Володимир Піщальник.
провідний інженер мисливствознавець
НПП "Сколівські Бескиди"

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт