Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Еколого-пізнавальна стежка “Водоспад”

Зупинка 3

Екологічна стежка виводить нас до штучно створеного насадження з перевагою у складі деревостану смереки європейської.

Смерека. Це порода вимоглива до родючості та вологості ґрунту, чутлива до ґрунтової або повітряної посухи. Смерека європейська має широкий ареал: зростає вонау східних Піренеях, горах Франції, Швейцарських та Баварських Альпах, Судетах, Карпатах, на Польській рівнині, в Прибалтиці, Білорусі, Росії. В межах такої обширної території утворює значну кількість різновидів та форм за кольором та формою шишок, за характером галуження гілок, за формою крони, забарвленням хвої тощо. В гірських умовах Карпат зростає смерека із шишками, що мають вузькі, загострені лусочки. У цього гірського екотипу смереки на гілках формуються пониклі гілки, які забезпечували швидке очищення від снігу - під його вагою гілочки нагинаються, майже притискаючись до стовбура і скидають важку зимову шубу. В горах снігу багато, тому під дією природного добору змогли вижити саме ті дерева, що швидко очищалися від снігу. Така східно-карпатська різновидність смереки раніше природно зростала і на території Бескидів утворюючи змішані з іншими породами, а інколи й чисті насадження. Масові вирубки букових та ялицевих лісів в середині-кінці XIX ст. змусили великих лісовласників розпочати роботи із відновлення лісових насаджень, використовуючи для цього насіння та сіянці смереки. В умовах Прикарпаття ця порода дуже швидко росте, що давало можливість власникам лісів отримувати прибутки. Все це стало причиною створення штучних чистих (без домішки інших порід) насаджень смереки. При цьому на походження насіння не звертали уваги - його закуповували в Чехії, Моравії, Судетах, Баварії.

На даний час у насадженнях Сколівських Бескид ростуть смереки різних форм, але особливо багато тут дерев з розпростертими гілками та широкими лусочками на шишках, що характерне для смереки рівнинних екотипів. В межах одного насадження можна побачити шишки різної форми - від гостолускатих до туполускатих (фото 5).

Туполуската та гостролуската форми шишок ялини
Фото 5. Туполуската та гостролуската форми шишок ялини

Слід сказати, що такі похідні смерекові насадження в умовах Прикарпаття виявилися малостійкими до дії кліматичних та біотичних чинників. У сухі роки смерека, яка має поверхневу кореневу систему, різко реагує на кліматичні чинники знижуючи життєвість - на ній активізується розвиток збудників кореневих і стовбурових гнилей, а також поселяються стовбурові шкідники. Особливо небезпечні для смереки в умовах Сколівських Бескид -опеньок осінній (фото 6) та коренева губка (фото 7).

Опеньок осінній до відмирання дерев
Фото 6. Опеньок осінній до відмирання дерев
Плодове тіло кореневої губки на корені поваленого вітром дерева
Фото 7. Плодове тіло кореневої губки на корені поваленого вітром дерева

Опеньок осінній - добрий їстівний гриб, який одночасно є небезпечним збудником кореневих гнилей у штучно-створених смеречниках. Уражає він кореневу систему та стовбур, де утворює білу гниль у поверхневих шарах деревини. Розвиток гнилі призводить до швидкого ослаблення смереки, що проявляється у зменшені приросту, побурінні хвої, а у дальшому призводить

На всихаючому дереві під корою можна побачити білу плівку грибниці з допомогою якої опеньок засвоює поживні речовини. Після відмирання дерева або на пнях під корою утворюються чорні тяжі грибниці, які нагадують плескаті або круглі шнури. Проникаючи в ґрунт, вони уражають інші дерева. Негативна дія опенька осіннього збільшується в роки із сухим літом.

Часто трапляється в наших лісах коренева губка -небезпечний ворог смереки, збудник центральної бурої гнилі деревини.

Коренева губка. Цей гриб є небезпечним збудником кореневих гнилей хвойних порід, може траплятися на листяних деревах. Плодові тіла гриба добре маскуються - вони утворюються в порожнинах ґрунту між: ураженими коренями, в підстилці біля пнів, під корою мертвих дерев. Часто їх можна побачити на коренях вітровальних дерев (фото 7). Після дозрівання спори розлітаються, уражають дерева, причому найкраще заселяють свіжі пні та оголену деревину - особливо при пошкодженнях в нижній частині дерева. В насадженні хвороба швидко поширюється при контакті хворого та здорового коріння.

Коренева губка спричиняє центральну строкату гниль - на бурому фоні утворюються добре помітно білі плямки. Ферменти грибниці швидше засвоюють целюлозу, а повільніше лігнін тому загальне забарвлення гнилі- буре. Упорожнинах, щоутворюють-ся в гнилій деревині збираються рештки целюлози у вигляді білих рисочок. Для смереки коренева губка найбільш небезпечна після 50-60 років. Спочатку гниль охоплює один-два корені, але дуже швидко переходить в стовбур та може підніматися по ньому до 10-15 м. Тривалий час гриб розвивається приховано - тільки уважне око помітить характерне потовщення в нижній частині дерева, блідо-зелену або жовто-зелену хвою. На останній стадії розвитку хвороби спостерігається різке (протягом одного-двох років) пожовтіння хвої та всихання дерева.

Як правило, густі смеречники мають бідне трав'яне вкриття. Разом з тим, у похідних насадженнях смереки видовий склад трав досить різноманітний - багаті ґрунти зберігають запас насіння, характерний для буково-ялицевих лісів. Тому в насадженні, через яке ми проходимо, в трав'яному покриві переважають щитник чоловічий, безщитник жіночий, копитняк європейський. В прогалинах намету деревостану та на узліссях ростуть більш світлолюбиві рослини - ожина та малина.

Щитник чоловічий (папороть чоловіча). Багаторічна рослина з коротким товстим горизонтальним кореневищем густо вкритим залишками листків. Листки довжиною 50-100 см, пірчасті на коротких товстих черешках густо вкритих бурими лусочками. Часточки листків довгасті, заокруглені. В червні-липні на їх нижній стороні з 'являються розташовані двома рядами округлі соруси прикриті щитовидним покривальцем, яке довго не опадає. Від форми цього покривальця рослина й отримала свою назву - щитник. У сорусах формуються спори, які попавши у сприятливі умови проростають у вигляді зелененької пластинки. Цезаросток (гаметофіт)-першепоколінняурозвитку папороті. Після запліднення тут розвивається спорофіт - тобто власне та папороть, якою ми привикли її бачити.

Безщитник жіночий (папороть жіноча). Багаторічна рослина з коротким, товстим, майже вертикальним чорним кореневищем густо вкритим буро-чорними решками листків. Листки пірчасті, ажурні, великі (30-120 см довжиною). Підземна частина листків чорна. Соруси лінійні або підковоподібно-зігнуті, розміщені рядами навколо центральної жилки. В давні часи не знали як розмножуються папороті, що й породило численні легенди про квітку папороті, яка появляється на короткий час один раз в рік на Івана-Купала.

Папороть із більш делікатними ніжними листками з невеликими сорусами назвали "жіночою ", щоб відрізнити її від іншої папороті із крупними листками яку назвали "чоловічою ".

Копитняк. Багаторічна рослина, з довгим повзучим кореневищем та надземним стеблом, нирковидно-серцевидними зимуючими листками (нагадують відбитки кінських копит, що й дало назву рослині). Квіти непоказні, дзвоникоподібні, трьохлопатеві, буруватого кольору, часто заховані під листками. Цвіте в березні-травні. Плід - напівкругла коробочка. Копитняк часто росте в тінистих лісах на багатих ґрунтах. Лікарська рослина.

Ожина. Багаторічна рослина з довгими повзучими надземними пагонами. Листки складні, черешкові з прилистиками. Річні пагони і квітконосні гілки сизого кольору, більш-менш залозисто опушені, шипики на річних пагонах досить тверді, часто злегка загнуті. Місцева назва, рослини. - драпаки (від діалектного слова-драпати)-при зборі плодів шипики дряпають руки. Листки трійчасті, з широколанцетними прилистиками. Цвіте в червні-серпні. Квіти на довгих тонких квітоносах, великі, до 3 см в діаметрі, білі, зібрані в суцвіття у вигляді негустих щитків. Плоди складаються з багатьох темно-синіх кістянок, зібраних разом. Харчова, медоносна, лікарська, рослина.

Малина. Чагарник з пагонами двох типів - безплідними трав'янистими однорічними і одерев'янілими двохрічними, які плодоносять. Листки непарно-перисто-складні, із 3-5 (7) листочків, зверху майже голі, темно-зелені, знизу білуваті. Білі квіти появляються в травні-червні. Червоні кістянки зібрані разом у плід, який легко відділяється від конічного квітколожа. Росте в лісах, на вирубках, на узліссях, в чагарниках. Медоносна, лікарська, харчова рослина.

на початок 1 2 [ 3 ] 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт