Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Репрезентативні ділянки
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


Легенди про Сколе

15 липня 1015 р. у Берестові під Києвом після тривалої і тяжкої хвороби помер Володимир Великий, залишивши цілий полк спадкоємців: Святополка, Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода, В’ячеслава, Станіслава, Бориса, Гліба, Святослава і Судислава. Було ще багато дочок від багатьох жінок Володимира, адже язичницький період його життя не заперечував багатоженства.

У день смерті Володимира в Києві випадково перебував Святополк, син грекині - вдови Ярополка Святославовича, зять польського короля Болеслава Хороброго. І сам Володимир, і київські бояри Святополка не любили, тому він, аби здобути їхню прихильність і захопити київський престол, почав роздавати боярам батьківське добро. Коли й це не допомогло, вдався до братовбивств, за що нарекли його Окаянним. Першою жертвою став Борис, що його Володимир любив найбільше і тому тримав біля себе як начальника воєнної дружини. Другою - муромський князь Гліб, зарізаний найманцями Святополка Горясіром і Торчиним. Канонізовані церквою Борис та Гліб стали першими святими християнської України.

Противників залишалося ще багато, але найнебезпечнішим Святополк вважав Святослава, який князював у Турові - столиці Древлянського князівства. Довідавшись від Предслави, сестри по матері, про вбивство Бориса та Гліба, Святослав утікає до Угорщини (був одружений з угорською принцесою - дочкою принца Гейзи). Шлях втечі пролягав через Карпати.

Карпатський етап драми (1015р.) описаний літописцем Нестором. На довгій луці, яка зараз носить назву Святослав’є, наздоганяють святославців святополківці. Починається страшна січа. Лука багряніє, але не від червоних маків, а від рясно пролитої крові. За наказом Святополка Святославу сколюють голову. Згідно з легендою, це й дало назву місту - Сколе. Розкопки могили Святослава, що міститься поруч із залізницею - між станціями Сколе та Гребенів, підтвердили і літопис Нестора, і легенди.

Є ще декілька версій походження назви. Під час нападу Святополк вигукував: “Сколіть їх всіх!”. Так утворилася назва “Сколе”. За іншими твердженнями назва походить від слова “скеля”, оскільки долина, у якій розташоване місто, оточена скелями.

Святослав

Зібрав Святополк ціле військо і пішов з ним на Святослава. Напав несподівано. Святослав мусив утікати з своїми воїнами. Під Карпатами, над рікою Стрий, відбувся бій. Там погинуло семеро дітей Святослава. Від того й село, що там є, названо Семигинів.

Святослав відступає далі в гори, хотів перебратися на Закарпаття. Другий бій був уже над рікою Опором, де тепер місто Сколе. І тут загинуло з обох боків немало.

Решта дружинників Святослава і він сам відірвались від Святополкових убивць, пішли понад Опором. Змучені, покалічені стали відпочивати напроти того місця, де в Опір впадає річка Орява.

Не встигли люди перепочити, як на них напали Святополкові вбивці. Він понабирав для того навіть печенігів та поляків. Бій був дуже лютий. І ранених добивали. Гине там і Святослав. Лише декільком із його дружинників і, здається, одній дівчині чи жінці, вдалося сховатись у смерічках.

Вони потім боялися вертати в рідні місця, а пішли далі в гори і там полишалися жити. Через пару днів вони набрали місцевих хлопців і чоловіків та й пішли там, де був бій. Переконалися, що ніякої засідки нема, позбирали трупи і поховали їх. Дружинників похоронили в братську могилу разом.

Святослава ховали по-давньому. Наносили велику купу дров, зверху поклали тіло князя і спалили його. Потім той попіл позгортали, позбирали кістки, закопали то все і насипали зверху високу могилу (її видно й з поїзда, як переїхати міст через Опір після Гребенова в бік Сколього).

І стали називати то передмістя Сколього Святославом, а потік, що недалеко могили впадає в Опір, має назву Святославчик.

Гора Парашка

1) То було ще тоді, коли Ярополк пішов війною на свого брата Святослава. Довго втікав Святослав з своєю дружиною, аж зайшов у Карпати. Але не міг втекти від погоні. А з ним була його дочка Парашка. Князь наказав їй не йти разом з ним у долину, де мала відбутися битва, а перечекати ту тяжку хвилю в безпечному місци.

Тогді відправили Парашку в гори. З нею були і місцеві люди, і частина війська. Після перемоги над святославичами розлючені Ярополкові воїни знайшли й Парашку і стяли їй голову. З того часу гора, де її вбили, називався Парашка.

2) Розказували стародавні люди, що була якась жінка Параска, яка на Великдень вигнала на гору пасти воли. Вона взяла із собов і куделю. Коли ж зачала прясти, то за той великий гріх скам'яніла, а разом з нею і воли. З того часу гору називають Парашкою.

3) Давно то було, дуже давно, ще тоді, коли наші гори були вільні. Люди пасли худобу, орали, сіяли...

Тут раз напали татари. Люди не сподівалися та й почали втікати хто куди. Один татарин увидів дуже файну дівчину і хотів ї взяти в полон. Але вона не далася йому в руки і почала втікати в гори. Бігла, бігла, а за нею - татарин. Уже зараз добиралася до вершка. Але татарин увидів, що дівчина може втекти, прибавив бігу, догнав її і відтяв мечем голову. Впало закривавлене тіло Парашки. Люди дізналися про її страшну смерть і назвали на пам'ятку гору Парашков.

Башта та Забашта

При в'їзді у Сколе, по правім боці ріки Опір, є гори Башта і Забашта. Колись давно там було укріплення, ще до нападу татар на наші гори. Якось раз учули, що йдут татари. Люди пилами понадрізали ліс і пустили його у шкарпи. Татарам тяжко було пройти. Поки вони все прібрали, селяни були вже далеко в лісах. З тої гори видно всю долину Опору аж до ріки Стрий. Це було зручне місце для оборони від ворогів. Колись там люди мешкали, було поселення, біля річки був і цвинтар. Із тих давніх часів гору, на якій стояла башта, назвали Баштою, а другу, за нею - Забаштою.

Ріка Опір

Можливо річка Опір (Опора) дістала свою нинішню назву трохи пізніше. Деякі історики вважають, що названа вона так після монголо-татарської навали 1240-1241 років. Тут чинився досить сильний опір монголо-татарам.



Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт