Головна
Новини НПП
Механізми громадського контролю
Комунікація з громадськістю
Репрезентативні ділянки
Послуги
Садивний матеріал
Основні дані
Завдання НПП
Законодавство
Природні умови
Рослинність
Ліси
Тваринний світ
Птахи
Об'єкти неживої природи
Путівники
Туристичні маршрути
Публікації про НПП
Джерела інформації
Рекомендовані сайти
Фотогалерея
Відео
Контакти


изготовление сайтов

Грунти

Ґрунтовий покрив Сколівських Бескидів сформувався в умовах досить складної літологічної диференціації ґрунтоутворюючих порід і рельєфу, що зумовило значну його неоднорідність. Головними ґрунтоутворюючими породами тут є елювіально-делювіальні відклади продуктів вивітрювання карпатського флішу. Меншою мірою розвинуті алювіальні відклади. Потужність елювіо-делювію до 1,0-1,5 м, місцями не більше 0,3-0,5 м.

Фізико-хімічні властивості елювіо-делювію генетично пов'язані з літологічними та фізико-хімічними особливостями корінних гірських порід. А такі екологічно важливі ознаки ґрунтів, як їх потужність, скелетність, механічний склад, водопроникність, вміст кальцію, магнію, калію, фосфору та інших елементів, значною мірою визначаються літолого-летрографічними особливостями ґрунтоутворюючих субстратів.

На території Сколівських Бескидів ґрунтоутворення відбувається переважно за буроземним типом. У його процесі утворюються гірсько-лісові бурі ґрунти - камбісолі, що мають характерне забарвлення завдяки наявності водонепроникних сполук заліза, які осідають на поверхні мінеральних частинок ґрунту. Серед гірсько-лісових бурих ґрунтів переважають суглинисті різновидності. Легкосуглинисті різновидності трапляються на всіх висотних рівнях у смугах переважно пісковикових світ (окремі пачки стрийської світи); поширені у верхніх (пригребеневих і привершинних) частинах схилів. Важкосуглинисті різновидності відмічені зрідка й приурочені до вирівняних та від'ємних (ввігнутих) елементів рельєфу в смугах аргілітового флішу переважно менілітової та бистрицької світ. Морфологічною особливістю буроземів є те, що їх профіль слабо диференційований на генетичні горизонти.

Бурі гірсько-лісові ґрунти формуються на схилах різної стрімкості та експозиції під буковими, ялицевими і смерековими лісами, причому диференціація місцезростань окремих типів деревостанів у однакових висотних і топографічних умовах визначається переважно грунтово-літологічними факторами.

В типових бурих гірсько-лісових ґрунтах немає ознак переміщення мулу по профілю і будь-яких слідів поверхневого оглеєння. Щебенистість і кам'янистість ґрунтового профілю є показником Вс стадійної молодості: найбільш перероблені ґрунтоутворенням верхні горизонти ґрунту поступово змиваються в процесі нормальної ерозії, а до ґрунтоутворення залучаються все глибші горизонти корінних порід, багаті на невивітрілі мінерали. І хоч ґрунтоутворення в гірсько-лісовому поясі Карпат не переривалося четвертинним зледенінням, а сучасні процеси ґрунтоутворення і вивітрювання відбуваються з надзвичайною інтенсивністю, ґрунти тут багаті на первинні мінерали та метастабільні продукти їх вивітрювання. Це й визначає фізико-хімічні властивості бурих гірсько-лісових фунтів.

Зміна величини кислотності по профілю буроземів залежить від властивостей ґрунтоутворюючих порід. При формуванні ґрунту на елювії дуже вапнистого флішу кислотність і вміст рухомого алюмінію з глибиною досить швидко зменшується, материнська порода має вже слабокисЛу реакцію. Ґрунти на елювії безкарбонатного флішу мають високу кислотність по всьому профілю (літогенно-кислі ґрунти).

В умовах однакових материнських порід зміна величини кислотності ґрунту пов'язана із складом деревостану. Під смерековими лісами звичайно найбіднішим на основи та найкислішим є верхній горизонт ґрунту Під буковими насадженнями найбільш кислий і найменш насичений основами горизонт В, який залягав переважно на глибині 40-50 см. Така різниця пов'язана з тим, що смерека має більш поверхневу кореневу систему, ніж бук.

Бурі гірсько-лісові ґрунти характеризуються також високим вмістом гумусу і відносно поступовим зменшенням його кількості з глибиною. Особливо багаті на перегній ґрунти під лісами (до 10-15%). В ґрунтах під вторинними луками кількість перегною зменшується (до 5-7%).

Для кислих буроземів характерною є досить висока кислотність: рН Н,0 майже по всьому профілю нижче 6,0. Сума поглинених основ, гідролітична кислотність, ємність сорбційного комплексу, ступінь насиченості його основами мають різні числові значення, але всі вони поступово зменшуються з глибиною розрізів. Ступінь насиченості основами не перевищує 54,7%.

Другим типом, за яким відбувається ґрунтоутворення в Бескидах, є підзолистий. Гірсько-лісові підзолисті ґрунти - підзолювісолі формуються в умовах інтенсивного промивного режиму, що спостерігається на крупнокам'янистому елювіо-делювії невапнистих пісковиків. У зв'язку з цим вони поширені в районі Скибової зони на пісковиках ямненськоїта вигодської світ.

Гірсько-лісовим підзолистим ґрунтам притаманний супіщаний і легкосуглинистий склад, як правило, дуже значна (50-70%) кам'яниста і навіть брилова скелетність, а також чітка диференціація на генетичні горизонти. Виняток становлять нескелетні різновидності, що зрідка відмічаються на алювіальних пісках та супісях. Ці ґрунти поширені на всіх висотних рівнях, переважно під смерековими, ялицево-смерековими та смереково-ялицевими лісами. За ступенем родючості гірсько-лісові підзолисті ґрунти відносять до групи оліготрофних.

П.С. Пастернак виділяє торф'янисто-гірсько-підзолисті ґрунти, для яких характерною є наявність торф'янистого горизонту, та гірсько-підзолисті - без такого горизонту. На низьких річкових терасах типовими є дерново-глеєві ґрунти - флювісолі, трапляються також фрагменти торфянисто-перегнійно-глеєвих, перегнійно-торф'янисто-глеєвих ґрунтів - глейосолей та окремі локалітети торфовищ.

Дернові та лучні ґрунти низьких терас гірських річок трапляються на першій і другій, іноді на третій надзаплавних терасах. Материнськими породами є алювіальні та делювіальні відклади. Останні приносяться поверхневими водами з прилеглих схилів.

Залежно від локальних гідрологічних обставин ґрунти низьких терас знаходяться в різних умовах дренування і зволоження, часто підтоплюються ґрунтовими водами, які дренують прилеглі схили, і містять різну кількість основ (залежно від літологічних особливостей корінних порід схилів). Це визначає різні фізико-хімічні властивості цих ґрунтів, зокрема іх кислотність.

На відкритих ділянках післялісових сінокосів і пасовищ поширені дерново-буроземні ґрунти - лептосолі. Сформувалися вони під лучною трав'янистою рослинністю накладанням дернового процесу на буроземний, внаслідок чого на їх поверхні спостерігається наявність щільного дернового горизонту бурувато-сірого кольору. Верхні горизонти дерново-буроземних ґрунтів за рахунок біологічної акумуляції насичені кальцієм та магнієм більшою мірою, ніж вихідні гірсько-лісові буроземи. Глибинні горизонти цих ґрунтів схожі.

На території парку існує унікальний локалітет торф'яно-болотних верхових ґрунтів - гістосолей урочищі Журавлине на правобережжі р.Кам'янки (Сколівське лісництво НПП "Сколівські Бескиди").

Аналіз едафічної приуроченості ценозів, що зумовлює структуру корінного рослинного покриву, показує, що їх місцезростання діагностуються переважно за хімічними ознаками фунтів. Хімізм ґрунтів тісно пов'язаний з хімізмом грунтоутворюючих субстратів, що відображається на особливостях не лише горизонтального, але й вертикального розподілу рослинності.

Коментарі

Ім’я або нік
Пошта
Сайт